Коли кам’яніє пам’ять

13:26 24.04.2016
У переддень Великодня всі зазвичай ідуть на цвинтар, прибирають там, чепурять могили. У тих, хто відійшов в інший світ, теж має бути свято... 

І якраз на цю тему натрапила в соцмережі на дві картинки-порівняння, де зображені цвинтарі закордоном та в нас. На одній – проста травичка, кам’яні плити вряд, а біля них невеликі букети квітів. І все. На другій – розкішні пам’ятники, огороджені парканчиками на кілька метрів, сила-силенна вінків…

Нещодавно розмовляла із знайомим. Бідкався, що має купу боргів: батько помирав у важкій хворобі, а тому пішли тисячі й тисячі гривень. І от тепер ще мусить брати кредит – треба пам’ятник поставити. Як назвав мені суму, то я ледь не впала!Запитую, мовляв, нащо ж такий дорогий? Відповідь – щоб не гірший за інші був...Якось готувала я статтю про цвинтарі й мала нагоду побачити ту нинішню «моду» на пам’ятники. А вона таки є, хоч це і звучить дивно. Раніше ставили металеві хрести з сірим гранітом, потім на зміну їм прийшов мармур, трошки пізніше на мармурі робили вже не просто портрети похованих, а цілі картини. Тепер уже й мармур різного кольору є, і світлини кольорові. Таке враження, що ще кілька десятків років – і на цвинтарях стоятимуть 3D макети з музикою та світловими ефектами!

Особисто в мені, коли проходила повз численні могили, вирували дуже різні емоції. З одного боку, гарна могила – то ніби остання шана, яку ти можеш виказати рідній людині, котрої вже ніколи не побачиш. А з другого – чи менш поважний пам’ятник означає, що ти менше любив її? Ні.

Я неодноразово чула, що «поставлю пам’ятник, усе закладу плиткою, щоб не морочитись і не прибирати те зілля». То, виходить, якщо чесно, всі ці плити кладуть не для пошани, а для спрощення собі життя? Адже тоді менше треба прибирати, відповідно, можна не так часто приїздити... А з часом і взагалі забути...

На могилу треба приходити не для того, щоб виполоти бур’ян чи протерти огорожу. Туди треба йти, щоб поговорити. Так, саме поговорити з рідною душею, посумувати, можливо, поплакати. І тієї миті тебе не має хвилювати ні те, які пам’ятники хто кому поставив, ні те, скільки вони коштують. Інколи простенька невелика плита чи звичайний дерев’яний хрест є значно ціннішими, бо до них часто приходять. А велична статуя може стояти в самотності, хай навіть возвеличуючись над іншими пам’ятниками...

Торік чимало священнослужителів виступили проти того, щоб люди приносили на могили штучні квіти. Цілком погоджуюсь, бо вони дійсно є недоречними, з часом псуються, вицвітають і аж ніяк не роблять могилу привабливою. Вони ще більше підкреслюють, що в цьому місці панує смерть, гнітять, навіюють сум. Чи не краще, хай навіть зрідка, принести на могилу живі квіти? Вони ж як ковток свіжості, промінчик чогось живого...

На тому світі всі рівні. Кожен, хто покидає цей світ назавжди, бажає нам добра. І якщо в людини немає за що поставити дорогий пам’ятник, повірте, рідна душа не образиться. Більше гнітитиме, якщо її перестануть згадувати в молитвах, не будуть приходити на місце поховання, не розповідатимуть про неї добрі речі нащадкам...Бо закам’яніла пам’ять значно гірше за камінь на могилі...