Слово Волині

Вівторок, 17.10.2017

Всі новини Волині на одному сайті

Мої ритуали

Коментувати
1
21.01.2016

Андрій ОВЧАРУК

Прокидатися рано я став лише тому, що хотів бачити, як сходить сонце. Бігати на світанку  почав лише для того, щоб прокидатися рано і бачити, як сходить сонце. Іноді здається, що влітку сонце сходить так зрання, щоб я встиг до роботи і прокинутися, і побігати, і помилуватися тим, як воно це робить. Та я замало знаюся на фізіології чи медицині, щоб переконливо пропагувати ранкові пробіжки. Проте відчуваю, що це непоганий ритуал щоденної перемоги над власними лінощами.У часи, коли Крим був дослівно нашим, ми частенько ходили його горами. А повертаючись на материкову Україну, купували в потяг компоненти для особливого ритуалу. Перш ніж з’їсти, копчену мойву треба було взяти за хвоста і занурити в сметану десь так, як Фетіда занурювала героя Ахіллеса в Стікс. Було страшенно смачно, але не кожному вистачало духу це скуштувати.

Якщо у світі трохи тепліше, ніж узимку, я люблю готувати каву десь у середмісті на пальникові. Можна, звісно, взяти її в автокав’ярні. Так буде навіть смачніше. Але щось є у тому, коли все можна зробити власноруч. Наприклад, зварити для когось кави будь-де: на горі чи під мостом, на пляжі, у весняному лісі, на сходах у парку, біля озера, що парує перед світанком, заховавшись від осіннього дощу під грибочком дитячого майданчика або серед велелюдної площі, просто на бруківці. 

Наґвинчую пальника на газовий балон, відміряю у металеве горня ароматну суміш, перепитую – з цукром чи без, потім довго черкаю неслухняними од вітру сірниками та, нарешті, чую розмірений гул полум’я. Тепер головне пильнувати, щоб не втекла. Для хорошого ритуалу потрібна також пара горнят, молоко, кориця, смаколики, джерельна вода. Ох, мало не забув! Ще потрібна дівчинка, яку дуже хочеться такою кавою пригостити. Бо саме вона в цій історії головна.

А якщо поекспериментувати? Спробувати всі буденні, часом аж механічні дії робити вдумливо й усвідомлено, поводитися так, наче не потреба, рутина чи обов’язок диктують умови, а я сам обираю те, що роблю. І роблю це так, як мені хочеться. Зробити їх ритулами. 

Як ось це.

Заправляти ковдру в підковдру з дитинства не люблю. Саме думка про це мене лякала. Бувало, що кілька днів міг спати без постелі лише тому, що не вдавалося змусити себе її застелити. 

Але я беру пахуче простирадло і розрівнюю його на ліжку, одягаю подушку. Роблю це повільно, так, як мені до вподоби. Шукаю вхід до підковдри. Обережно, один за одним засовую кутики ковдри у відповідні місця, затискаю їх разом із кутиками підковдри у кулаках, а тоді одним махом здіймаю вже вбрану ковдру, допомагаючи їй випрямитися. Таки вдалося. І для мене – це подвиг. А тепер обіцяю собі кожного разу радісно здійснювати цей ритуал.

Ми, люди, страшенно любимо звичні, зрозумілі дії, називаючи їх етикетом, чемністю, традиціями, правилами, звичками. Залюбки підхоплюємо чужі й постійно створюємо власні. 

Когось це структурує, заспокоює, допомагає втриматися в сідлі нестримного часу. Мені ж подобається те, якими простими речами можна суттєво присмачити і насолодити життя. 

Одного дня вона запитала, чи можу я допомогти їй зняти чобітки. Я спробував і після того не знаю, як жив без цього. І так, того разу на чобітках ми не спинилися, та це вже зовсім інша історія. 

ольга

2016-01-23, 14:51:48

У кожного з нас є свої маленькі ритуали. Інколи абсолютно незрозумілі стороннім людям, але такі потрібні... Гарно написано! (Відповісти)

Çàãðóçêà...