Слово Волині

Четвер, 17.08.2017

Всі новини Волині на одному сайті

Хай собі їде...

Коментувати
4
13.02.2016

Андрій ОВЧАРУК

...Одного разу мені таки довелося стрибати з потяга на ходу. Дерева тоді були ще високими, а зима – засніженою та холодною. Я повертався з одного провінційного містечка, де марно навчався фізико-математичних наук, до іншого, ще меншого, неподалік від якого у крихітному селі живуть мої батьки. Певна річ, чималенька сумка в моїх руках була вщерть наповнена порожніми скляними банками. Я належав до того штибу студентів, котрі не викидали спорожнілу тару з вікон гуртожитку. Завжди привозив банки додому, підтримував колообіг.

Як і в наші дні, п’ятнадцять років тому провідники «Укрзалізниці» не вирізнялися сумлінним виконанням своїх обов’язків. Особливо в загальних вагонах. Тож коли я зірвався на ноги, голий-босий, безтямний і заспаний, потяг уже рухався, набирав хід. Часу на думки або вибір я не мав – застрибнув у черевики, схопив куртку, сумку і побіг. Провідник вже підняв східці, але дверей ще не зачиняв. Стояв спиною до мене, палив у ніч. Пейзаж за дверима прискорювався і розмивався. 

На мою появу відреагував меланхолійно. Опустив східці, ступив убік, мовив: – Ну стрибай.

І я стрибнув. Якби мав час на роздуми, то злякався б і тепер не знайшов би про що розповісти. А тоді...  просто відштовхнувся обома ногами від східців і полетів у ніч. В одній руці куртка, її я так і не встиг накинути, в другій – наповнена порожніми банками сумка.

Приземлявся, як у кепському кіно, на останньому метрі перону.  В хорошому кіно потяг уже набрав би швидкість, а стрибати потрібно було б з насипу. Котитися щебенем, заробляти синці. 

Поїзд їхав, глузливо моргаючи червоними ліхтарями, я сидів на снігу. Цілісінький. Звісно, банкам пощастило менше. 

Одного разу я бачив, як люди – усі з квитками – проривалися в загальний вагон. Ґудзики летіли навсібіч, тріщав одяг, рясно сипалися матюки. Епічна битва велася за верхні полички, за те, що хтось лежатиме, а решта сидітимуть унизу, як шпроти. Мої побиті банки – це смІшки порівняно із шкодою, якої могла б завдати участь у такому побоїщі. 

У поїздах я люблю спостерігати за дівчатами. Часто так буває, що, помітивши котрусь особливо звабливу на пероні, я знаходив її у вагоні навпроти себе. Не кожного разу вдавалося або хотілося завести розмову. Часом можна просто дивитися. Чи слухати:

– Ну? Шо? Шо ти там, кажи? Шо? Та це ж я питаю «шо»? А як ти кажеш «шо», то й я кажу «шо». Краще розкажи шось…

«Гм...» – думаю в таку мить. Не завжди розмова з випадковою сусідкою є конче потрібною. 

Та бувало й так, що розмова ставала невпинною річкою, глибокою та свіжою, пронизливою до кісток, зворушливою до сліз. Хтозна, чим могли б закінчуватися такі балачки, якби комусь не треба було виходити раніше.

Тривалий час я навіть не уявляв, що на поличці, на тій поличці, де мені й одному незручно та тісно, можна лежати вдвох. Не просто поміститися, а почуватися значно комфортніше, ніж на самоті. Не знав, що верхня поличка якраз на такій висоті, де мені стоячи зручно обіймати когось, хто на ній лежить. 

Лише раз у житті я на потяг спізнився. Трамвай, який мене віз, зупинився, бо перед ним стояв інший. Вискочивши на бруківку, я побіг. Спробував встигнути, зробив усе можливе. Влетів, захеканий, на вокзал... Я стояв на останньому метрі довгого вокзального перону, а потяг їхав, глузливо моргаючи мені червоними ліхтарями.

Олексій

2016-02-14, 23:14:50

о да, лежачи вдвох, на верхній поличці значно комфортніше. І дівчата іноді трапляються неймовірні. (Відповісти)

Ореста

2016-02-15, 07:33:27

АААА.... скільки спогадів сколихнули! Файно пишете (Відповісти)

Їжджу потягами

2016-02-20, 09:23:33

Я дівчина, а тому розмови із дівчатами мене не дуже приваблюють, - я люблю говорити з циганами. А в цілому магія Укрзалізниці, із її загальними вагонами та епічними батлами за їх верхні полички просто заворожує. (Відповісти)

ОЛЕНА

2016-02-23, 00:17:20

ПОЇЗДКА З ЛУЦЬКА ДО ЛЬВОВА НІЧНОЮ ЕЛЕКТРИЧКОЮ З ДУЖЕ ТВЕРДИМИ ЛАВКАМИ - ЗАСНУТИ НЕ ВДАЄТЬСЯ...ЗА МОЄЮ СПИНОЮ ДВОЄ СТУДЕНТІВ-ПЕРЕКИДАЮТЬСЯ ВРАЖЕННЯМИ.ОБГОВОРЮЮТЬ СПІЛЬНИХ ЗНАЙОМИХ....ХЛОПЕЦЬ ВИХОДИТЬ ДО ТАМБУРУ - ХВИЛИН ЧЕРЕЗ ПЯТНАДЦЯТЬ ПОВЕРТАЄТЬСЯ..... І ЛУНАЄ ФРАЗА ЩО ВЖЕ НЕ ДАЛА МЕНІ ЗАДРІМАТИ А ВИКЛИКАЛА УСМІШКУ АЖ ДО САМОГО ЛЬВОВА ----- ДУЖЕ СПОКІЙНО І ЧЕМНО ДІВЧИНА ЗАПИТУЄ --- ТО ЩО ?.....ЗАБИВ ЦВЯШКА У ЛЕГЕНІ?....... (Відповісти)