Слово Волині

Понеділок, 23.10.2017

Всі новини Волині на одному сайті

Свято, яке завжди з тобою

Коментувати
0
06.03.2016

Андрій ОВЧАРУК

Насамперед я мав би тебе помітити. Вихопити обличчя, руки, поставу з безлічі кольорів та фактур нашого великого світу. Затриматися на смішинках біля очей, неслухняному волоссі, на ледь видимій припухлості губ.

Таки спершу очі, а саме та мить, коли два блискучі погляди, викрешуючи іскри, зіштовхуються десь на півдорозі в повітрі. Та мить, коли щось починається, навіть якщо нічого не буде далі. Коли велетенська хвиля ймовірностей і можливих варіантів розвитку подій обом перехоплює подих. 

Дивлюся і уявляю, як приємно було б запустити у волосся пальці або цілувати цю лінію від вуха по шиї вниз, на сідловини плечей, потім – ключиці, усі навколишні ямки та горбики, усі інші ямки та горбики, весь той звабливий рельєф спини, рук, фортепіанні клавіші ребер, усі плавні лінії, найтоншу шкіру скронь та зап’ясть, довершену геометрію пальців, ніг, гомілок і, звісно, усю ту солодку стереометрію, наразі приховану від сторонніх очей...

Пальта і шубки, пухові курточки, теплі шалики і шапки з бомбонами, кольорові рукавички і високі чобітки відчайдушно намагаються ввести мене в оману. Нагадують, що іноді й у березні метрами випадає сніг. 

Та коли я бачу твої прикушені губи і скуйовджене вітром волосся, коли помічаю, що сама собі ламаєш межи пальців пальці, то жоден одяг не в змозі приховати того, як спрагло б’ється в тебе на шийці жилка. Б’ється у ритмі серця, а тому –  весни.Не тривалість дня чи смак повітря, не стрімкий біг числами календаря, не танення снігів, не гормональні бурі, а пронизливий вітер, що народжується в серці, стає справжнім провісником весни. 

Я зустрічаю її, спускаючись сходами свого під’їзду, де зранку ніжно туркочуть голуби, а прочинені вікна залишають на стінах яскраві сонячні плями та глибокі тіні. Я чую стукіт її підборів у підземному переході, він відбиватиметься від стін запаморочливим ритмом, таким гарним, аж німітимуть від насолоди зуби. Я бачу її на платформі ще з вагона, а тоді розминаюся впритул і не тамую бажання озирнутися. Я впізнаю її на сторінках книги, яку зараз читаю, у мелодіях і текстах випадково почутих пісень.

Я відчуваю, як вона рветься з мене назовні, заповнює собою м’язи та жили, кожну мою клітину. Так нарешті розумію, що весна – це теж я. 

Невдовзі перший її дощ замалює вікна імпресіонізмом, дрібні краплі розфокусують зір. Дощ облагородить десятки відтінків сірого світу. За першим прийдуть інші – травневі зливи та літні бурі, серпнева мжичка та листопадова сльота. 

Сьогодні жінки ще ховають гладеньку шкіру під теплим одягом. Але вони носять його тільки для того, щоб одного разу зняти. І стати вишневим цвітом, кульбабовим вином, свіжозмеленою кавою, медом та молоком. 
Çàãðóçêà...