Слово Волині

Субота, 25.05.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Щастя – це шоколад!

Коментувати
0
12.07.2012

Наталка ШЕПЕЛЬ


Наталія Шепель, головний редактор

Колись моя мама сказала, що щастя —–це молодість.

Зараз я додала б: –І шматочок шоколаду...»

Втім, у щастя – багато складників. Але шоколад – один зі значущих. «Бо солодкий», – так просто пояснив таємницю мій син.

Розкрию вам один маленький секрет: коли у нашій редакції або холодно, або спекотно, а чи  й  просто з якогось дива між столами та комп’ютерами витає дух не найкращого  настрою, жіноча частина починає мігрувати по кабінетах із  таким цікавим, я б сказала  характерним блиском в очах. Якщо перекласти те послання на звиклу людську мову, то означає він наступне: «Дуже хочеться чогось солоденького». І ми або самі починаємо міркувати, або ж розкручуємо наших хлопців.

«Яяяк? Ти сьогодні прийшов без шоколадки?» – удавано-строго стрічаємо нашого верстальника. Тож тепер не щодня, але раз на тиждень він чемно приносить нам солодку плитку (маємо надію, що не відриває від серця останнє).

«Коли він такий мудрий, – гукаю слідом водієві, який зібрався їхати забирати одного нашого колегу з центру міста, – то нехай купить собі корону...»

Звичайно, малося на увазі удавану корону. Сказано було зопалу. І не адресувалося нікому конкретно, швидше самій собі, щоб випустити пари.  І що ж? Водій передає  слова буквально – і  за півгодини на порозі намальовується наш колега з.... шоколадкою «Корона» у руках.

Регочемося до сліз із цього непорозуміння! Хутенько ділимо несподівану «здобич». Пробуємо з фольги змайструвати іграшкову корону. Варимо каву. І навіть не усвідомлюємо, що з тими солодощами прийшло у наш редакційний дім щастя. Солодко завмерло на кінчику язика. Стрибнуло у філіжанку з кавою. Підморгнуло десь із денця осяяних сміхом очей наших журналістів..

Шоколад – це дитинство. Свою першу коробку «Асорті», яку мама тридцять років тому берегла на нижній поличці холодильника на якусь оказію, – я примудрилась з’їсти сама. Віртуозно навчившись виловлювати цукерки із нетрів коробки тонюсінькими пальчиками, не пошкодивши ані обгортки, ані фірмової наклейки, ані стрічки....

..Іноді, коли кладу до рота солоденьку плитку, я примудряюсь також і сумувати.  Бо були, є, і будуть на світі діти, які не дізнаються, що щастя – це не тільки дитинство, юність чи молодість. Не тільки пора закоханості, народження первістка, підтримка друга, перший крок після важкої хвороби.

Але щастя – у найменшій у світі шоколадці. Бо у ній зачаїлося щось більше, ніж солодкість.

У ній – увага!



Çàãðóçêà...