Слово Волині

Вівторок, 16.07.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Лепта вдовиці

Коментувати
0
19.07.2012

Наталка ШЕПЕЛЬ


Наталія Шепель, головний редактор

Кажуть, що ми не можемо творити благо, тобто бути благодійниками, якщо не вдовольнили наші найбільш нагальні потреби. Скажімо,  голодно надворі, війна (читай небезпечно і нестабільно), і ми про ближнього навіть не згадуємо. А щойно  з цими потребами все гаразд,  людина переходить на вищі щаблі, більш потужний рівень: вона прагне духовно зростати і вкладати свою частку в розвиток та вдосконалення світу.

До речі, колись  в університеті на парах з етимології (наука, що займається вивченням походження слів) цікаво було дізнатися, що серед інтерпретацій до власне поняття «благо», було ще й «благувати» (себто допомагати хворому). А от «наблАжити» означало «принести благо». Призабуті й маловживані сьогодні  «доброчинство», «добродіяння», «добродійство», «благодіяння», «благостиня».  Одній моїй колежанці з романо-германської філології так сподобалось слово «благостиня», що вона тепер так називає  свою доньку Устинку. Каже «УстИня-благостИня».

...Не згоден із тим, що людина займається благодійництвом тільки тоді, коли позаду голод і холод, один мій товариш: «Люди навіть у війну дивились вгору, в небо. Вони і тоді, коли їм падали з того неба на голову бомби, примудрялись ділитись останньою дровинкою,  щоб зігрітись, і половинкою буряка, щоб протримати осиротілих сусідських дітей».

У цьому й парадокс. Є бідні, які діляться останнім, є багаті, які не діляться нічим.   Окремі люди, зібравши чималі статки, і далі прагнуть однією спиною на сім ліжок. Інші, ставши вільними фінансово — йдуть до людей, серед яких живуть, і допомагають їм, бо розуміють:  внутрішнє задоволення від того, що ти можеш допомогти комусь, не можна порівняти ні з чим. Цитуючи одного священика:« Що добре, те собі, й що зле – теж собі».

А ще пам’ятаєте євангельську притчу в Євангелії (і від Марка, і від Луки), де бідна вдова поклала у скарбничку єрусалимського храму дві лепти?  Й Ісус, покликавши учнів, сказав, що ця вдова поклала більше за всіх. Бо вони віддавали від надлишку, а вона дала все, що у неї було... Жертва, на перший погляд, мізерна, але за суттю, внутрішньою цінністю – безмірна. Тож недарма відома тепер всьому християнському світу.

Ми ніби і прагнемо часами слідувати прикладові тої бідної вдовиці. Але то часу нема, то дрібних грошей у гаманці, то голова болить, то до зарплатні далеко. Але, думається, що під тими лептами, тою пожертвою,  малось на увазі  не лише матеріальне. Але й інші дорожезні речі: час, душевне тепло, увага... Їх так само часами важко відірвати від себе і віддати просто так, не очікуючи ані винагороди, ані подяки...

Як підтвердження – історії, які трапляються з бездітними жінками. Буває, лікуються десятиріччями – нема маляти. Аж раптом, щойно вирішують взяти сирітку з дитячого будинку – де й вагітність береться.

Бог допомагає тим, хто допомагає більш обділеним.

Аби втратити цей світ остаточно, досить просто сидіти, згорнувши руки. Навіть бідна вдова, розуміючи це, колись пожервувала останнє, що мала.






Çàãðóçêà...