Слово Волині

Субота, 25.05.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Не для галочки

Коментувати
1
14.03.2015

Наталка ШЕПЕЛЬ

Чи зустрічаємо ми піст так, ніби він є останнім у нашому житті? Тобто підходимо до періоду очищення за всіма правилами, які (згідно повчання святителя Василія Великого «Скільки віднімеш від тіла, стільки додаси душі») відмінусують наше сміття і примножать сили? 

Правил небагато, і вони, на перший погляд нескладні. Але щойно бодай окремі з них починаєш обережно запрошувати в життя, – раптом  до кожного немов  чиясь невидима рука чіпляє стопудову гирю. І ось уже на старті бракне повітря. Важко контролювати самого себе,  вибиваючи зі звичної зони комфорту, не лишати почате не півдороги, виправляти помилки і йти далі. 

І одне з найпростішого в цих правилах на сьогодні – утримуватись від м’ясного. Куди складніше – від словесно-осудливого. А ще важче – виокремити якусь особисту ваду (як-то лінощі, непунктуальність, суєта чи поспіх), і працювати з нею.  До повної, як кажуть, ліквідації. 

Непросто відмовитись від якихось закоренілих звичок. Наприклад, відеречка  кави щодня. Але раптом, звівши улюблений напій до одного-двох горняток на тиждень, розумієш, що не так це вже й нереально. 

«Не кава керує тобою, а ти – кавою», – сказав якось друг. Не повірила, поки не перевірила. 

Серед правил посту також перечитати (а для когось – прочитати вперше у житті) всі чотири Євангелія. У колі близьких подруг після цього засперечалися: мовляв, рядки ж і так відомі, навіщо читати ще і ще.

А тому, що навіть звичайна художня книжка, прочитана  двадцять років тому і тепер – це два різні тексти лише з причини, що покладені на різний життєвий досвід. Безліч нюансів, які не були зрозумілими тоді, будуть відкриватись тепер. Будуть новими звиклі, на перший погляд,  сюжети й слова. І так – до кінця життя. 

А ще в цей період корисно роздумувати над кожним словом чи фразою з великопісної молитви преподобного Єфрема Сиріна.

А ще - щотижня ходити  на літургію. І не для якоїсь ефемерної галочки в небесному журналі. А дійсно проживати її, знаючи слова  і значення кожного піснеспіву.

Це велика праця (не менша, до речі, ніж у процесі заробітку хліба насущного).

Кажу так, бо однієї неділі ми із сином спробували не відбути, а, власне, активно прожити службу. Для цього витягнули з шафи подаровану колись нашим відомим волинським поетом, публіцистом, журналістом і просто дуже хорошим чоловіком Віктором Вербичем скромну книжечку. Це була «Літургія з поясненням для мирян». Такий собі путівничок із детальним описом, що й коли відбувається.

До слова, напередодні в сина було шкільне завдання вивчити напам`ять «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Він сердився на мене, бо змусила не просто вивчити як вірш. Але як піснеспів. Щоправда, ми віддали цьому вечір. Але що це були за години! Розбирали слова, потім мелодію, не попадали в ноти. Сердились. Мирились, вертались до початку. Але головне, що мали живе спілкування, яке він, певна,  запам’ятає  і забере в доросле життя. 

...Три години минули непомітно. У кінці співали з хором. 

Вийшли щасливі. 

Такою, мабуть, і є ціна оновленню. І воно того варте.

Анничка

2015-03-19, 23:55:11

І впізнавано,й несподівано. А щодо Євангелій - хай подруги спробують відключити аналіз,натомість "включити" внутрішній слух,щоб Слово промовляло їм у тиші їхніх сердець.Зректися чогось в час посту,та й взагалі,хоч на кілька коротких хвилин дійсно досить непросто,але це рееально. Дякую за хвилини душевної тиші:) (Відповісти)

Çàãðóçêà...