Слово Волині

Субота, 25.05.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Побачення в музеї

Коментувати
0
29.03.2015

Наталка ШЕПЕЛЬ

До свого сорому ніколи не була в Музеї книги і друкарства України.

А в минулі вихідні потрапила. Та й то – випадково. Майстер-клас із написання прози від Оксани Забужко проходив у саме цих стінах – будинку монастирської друкарні на території Києво-Печерської лаври, яка діяла від початку ХVІІ століття до початку XX століття (себто понад 300 років) – безперервно. 

Жаль, що бракувало часу на відвідини всіх виставкових залів (неодмінно постараюсь втрапити туди без поспіху й усе ретельно роздивитись). Але першого дня, коли ми мали невеличку перерву на каву-брейк у виставковій залі, що була поряд, я пішла розглядати екслібриси, стародруки й інші цікаві експонати. 

Не одразу зрозуміла, чому зупинилась як вкопана. Кілька моментів просто стояла і дивилась на лінорит авторства Василя Лопати – відомого художника і прозаїка (так-так, того самого, що крім цілої низки блискучих малярських робіт  оформлював ще й  українські гривні). Називався лінорит (на фото) «За землю Руську! «Слово о полку Ігоревім». 

І дата – 1982 рік. 


І тут мене осінило. Чи, як люблять тепер казати – накрило. Тонке штрихування, лінії, що перехрещуються на мініатюрні, практично невидимі очам ромби.   Вималювані в цей спосіб і з неабияким хистом обличчя, обладунки. Кожен із героїв дихав тією епохою, і я зловила себе на думці, – чи можна таке ж сотворити з допомогою комп’ютерної графіки тепер? Щоб енергетика зображення падала до  ніг, як струм, і тут же живила. Оживляла. Бо звідти на тебе дивились не просто

«...воїни вправні:під трубами повиті,під шоломами злеліяні,кінцем списа згодовані,путі їм відомі,яруги їм знайомі,луки у них напружені,сайдаки отворені,шаблі вигострені;самі скачуть, як ті сірії вовки в полі,шукаючи собі честі, а князю – слави».

Звідти на мене дивились мої друзі дитинства. У ті часи, коли був створений малюнок,  я була першокласницею, і дружила з усіма, ким були заселені мої тодішні книжки. 

Де вони, роздаровані, тепер? Хто говорить із образами, які того дня в музеї благодатним ключем згадування хтось відімкнув для побачення зі мною на кілька солодких і щемних хвилин?
Çàãðóçêà...