Слово Волині

Субота, 21.09.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Трішки абсурду за сім днів

Коментувати
6
02.04.2015

Наталка ШЕПЕЛЬ

Тиждень як місяць. Як для когось – рік.  Такий собі експеримент із претензією на отримання яскравої емоційної палітри в пору, де  є «благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті».

Хочеться втиснути тепер у час все, до чого раніше було ліньки. 

Мої минулі сім днів були багаті на майстер-клас від Оксани Забужко. Цілком феноменальний, живий, із прекрасними суперечками, тонким гумором і без рецептів про те, як же писати. 

Бо писати – це перетворити життя на текст. А щоб перетворити, треба помічати деталі. А щоб їх не пропустити  – треба хоча б озирнутися довкола. Натомість дні проходять так, що здебільшого дивишся собі під ноги. Чи застрягаєш у власних думках так в’язко, що часом не чуєш, як тебе тричі просять передати за проїзд. І варто лише на мить виплутатись із цього мисленнєвого клубка, не передати за проїзд на автоматі, і раптом виявити поряд дівчину з очима такого зеленого кольору, відтіненого розкішним рудим волоссям, що в пору здивуватись, як це неземне створіння їде громадським транспортом. І за мить отримати відповідь: вона на милицях. Стрибає у своїх кросівках по салону і з кимось примудряється розмовляти про роботу після одужання.

Маленький сюжет. 

І таких ядер, із яких складається мініатюрний сценарій кожної миті – мільярди на секунду. 

У сім моїх днів умістилась істерична дама, яка так переживала саму лише можливість, що її синів, яким за сорок, заберуть на війну, що ніяк по-людськи не могла нам із подругою здати квартиру. Їй знатно підігрував персонаж із лицем колись затятого комуніста, який манерою говорити видавав того, що «ностальгує за прекрасним минулим в СРСР». Він говорив «шта?» – замість «что». І кривився, коли ми говорили українською. Ми були цим двом чимось винні. І їх було щиро жаль. 

У цих сімох днях були цікаві дівчата, які не зжерли нас живцем у торговельному центрі за приміряні з надцяти разків бісеру буси, одна нитка в яких зачепилась за ґудзик і порвалась...  Поки бісерини тихим дощем сипались на підлогу, – минула вічність. А кінець світу так і не настав. І це було класно. 

У ці сім днів умістились голуби, які раннього ранку сиділи зграйкою біля калюжі в моєму дворі, спостерігаючи, як троє інших купались в цій маленькій баюрці під дощем, кумедно розправляючи то праве, то ліве крило – наче робили пташину зарядку. І їм байдуже було до цілого світу. 

У цьому божевільному тижні було лише дві репетиції до експериментальної вистави «Мати” польського генія інтелектуального абсурду Віткація, у якій ризикнула взяти участь. Дуже хотілося втекти в ці дні куди подалі. Але, як кажуть філософи, треба  не боятися зважитись на повне переживання. Боячись, все одно йти вперед. Тільки так є шанс стати сміливішим. 

Та найбільшою сміливістю стали обійми із незнайомими люди, з якими довелось поріднитись за кілька годин. Нашим спільним переживанням стало прощення і спроба примиритись із собою і цим дивним світом. 

Люди, я вас люблю. Спасибі вам!

Інна

2015-04-03, 09:02:54

Як завжди - душа відкрита до людей!) (Відповісти)

брі-гада

2015-04-03, 11:59:29

Наташка..... ти завжди така Наташка (Відповісти)

ната

2015-04-04, 09:19:01

наталочка ваш блог сьогодні сонячний! дякую (Відповісти)

згідна зі всіма і попередніми

2015-04-05, 12:28:17

і, головне, з авторкою... молодець: чисті і гарно висловдені думки! (Відповісти)

Вік

2015-04-08, 09:31:43

Слова - життя як правдиво описано.... і все-таки дивишся не лише під ноги... собі треба навчитися цього трохи (Відповісти)

Світлана

2015-04-26, 09:18:03

Моя ти лялю... як я тебе люблю...! Як я пишаюсь що я знайома з тобою особисто ! Ти неймовірна! Твоя здібність звичайні слова скласти так... що душа то плаче то сміється, то завмирає і слухає себе,світ...дякую тобі сонце! (Відповісти)

Çàãðóçêà...