Слово Волині

Понеділок, 20.05.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Закінчується рік навчальний. Ура?

Коментувати
3
21.05.2015

Наталка ШЕПЕЛЬ

Не знаю, хто більше чекає на останній дзвоник – батьки чи діти. 

І, припускаю, що й вчителі. 

Навчальний рік, в якому діти дізнались про те, що війна – це не лише в підручниках, а й у конкретно твоїй країні. 

Це коли діти плетуть маскувальні сітки і розуміють, що вона може врятувати комусь життя.

Коли ліплять вареники, роблять прикраси, малюють малюнки. Усе це перетворюють на кошти, яких у держави «чомусь» завжди бракує. «Мам, дай пару гривень, бо треба АТО підтримати»... «Мам, а в моєї однокласниці тато воює, уявляєш»?  І стільки гордості.

І поки ми їх мучимо контрольними і домашніми (як каже бабуся, ніби з одного учня має стати два), вони непомітно підпирають маленькими своїми крильцями наші не завжди міцні спини.

І так, вони дуже швидко вчаться. Це якась інша формація дітей – із захопленням, зі справжнім зачаруванням дивлюсь на швидкість, із якою вони все схоплюють. На їхнє вміння реагувати і прощати, навіть якщо супроти них заподіяна  несправедливість цілком в дусі дорослих. А ще на те, як стрімко цементується їхній внутрішній стержень. 

Місяця з півтора тому опинилась на гостині, але хороша подруга знайомих все поспішала  зі своєю донькою-першокласницею додому. «Та посидьте!»  – просила господиня.

Виявляється, дитині задали додому в компанії когось із дорослих  написати вірш до свята, де мали бути поважні гості. 

Я викликалась допомогти. І вже за двадцять хвилин ми мали веселу історію про їжачка, вовчика, зайчика ти лисичку, які поспішали на лісову галявину так стрімко, що й не чули одне одного. Чому? Бо весна прийшла!

Ми страшенно тішилися з того, що вийшло. Дитина навіть встигла вивчити твір напам’ять і намалювала до нього ілюстрацію.

Згодом, коли я випадково зустріла її маму в місті,  з’ясувалося, що лише на її донечку не знайшли часу (хоча вірш на три стовпчики читається півтори-дві хвилини), тому що... не повірили, що цей вірш не списаний!

Дівчинка засмутилась, але не розгубилась. Після уроку підійшла і сказала вчительці, що їй цей вірш допомагала писати сама «головний редактор газети». Хіба завдання було іншим? 

Вірш у супроводі дорослого. Спільні хвилини справжнього щастя і веселощів.«Я повішу цей вірш із малюночком в себе вдома, – резюмувала дівчинка, – раз вам він не потрібен».

...І в такі хвилини так кортить, щоб навчальний рік закінчився якомога швидше. 

Зоя Корсун

2015-05-22, 09:45:32

Так - кінець навчального року - Ура-а-а!..... А ця дівчинка завдяки віршику про весну тепер пише оповідання та малює до них малюнки, бо хоче бути письменницею. Але нести їх до школи категорично відмовляється: - "Буду читати друзям!!!" (Відповісти)

Наталка Шепель

images/nouserimg.png

2015-06-10, 10:03:49

Правильно! Треба шукати шанувальників таланту спершу в колі люблячих людей. А далі - життя покаже))). Надсилайте нам ваші оповідання на сторінку дитячу)

Наталія Тхоржевська

2015-06-09, 20:43:35

Ой , як часто так буває, НА ЖАЛЬ ... Але ж в у нас особистісно зорієнтоване навчання і ми будуємо індивідуальні освітні траекторії... На папері, щоправда - ПРАВДА!!! А жаль... :-( (Відповісти)

Çàãðóçêà...