Слово Волині

Понеділок, 20.05.2019

Всі новини Волині на одному сайті

5 хвилин із чужим хлопчиком

Коментувати
1
13.08.2015

Наталка ШЕПЕЛЬ

Вчора у редакцію приходила бабуся з трирічним хлопчиком - забирали приз (переможець літньої передплати). Хлопчик заметушився по кімнаті. "Не вертись" - це бабуся. Питаю: "Як тебе звати, чудесне дитя?". Він не встигає нічого відповісти: "Він погано говорить. Владислав." - знову бабуся. Не веду вухом. Поки присідаю на рівні його очей, ще чую, що він тут зараз все розснесе, "не чіпай", "не бігай" і "не балуйся". Зазираю в оченята. Вони у відповідь мені снопи світла і отого дитинного, солодкого, як буває у три роки. Не втримуюсь, щоб не торкнутися м`якенького волосся. Але треба відповісти на дзвінок. Хлопчик знову літає по кімнаті, а я тим часом необережно змітаю зі столу колеги її "пуделочко" з канцелярським начинням. З шурхотом летять на підлогу скріпки, кнопки, ручки й олівці... Ще якісь камінчики... ковпачки і решта дріботіні. "Владику, ходи допоможеш мені. Сама не дам ради". Він миттю опиняється поруч. Пробуємо говорити про кольори (ще в його уяві не збігаються, але йому цікаво). Вибираємо "хатинку" для камінчиків... Думаємо, в якому гнізді помістяться "довгі ноги в лінійок". Дивуємося, яка в гумки м'якенька спинка. Скріпки-тонкоскріпки в нас лягають спати в іншу коробочку, бо попередню годі зібрати докупи, і ми влаштовуємо їм "грандіозне переселення", поипискуючи тоненькими, як у скріпок, голосами. Маленькі пальчики визбирують все спритно, Владик щораз перепитує: "А цє?", перш ніж щось кудись покласти. Телефон я вже не чую. Та і бабуся мовчить.
Коли вони йдуть, мене не полишає відчуття, що ми з ним удвох кілька хвилин побули в цілком іншій реальності. Куди нікому і нічому, навіть моєму стресо-телефону не було доступу....

Ірина

2016-02-02, 19:59:20

Дякую! (Відповісти)

Çàãðóçêà...