Слово Волині

Понеділок, 20.05.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Є такий заклад, на який не шкода коштів!

Коментувати
0
02.10.2015

Наталка ШЕПЕЛЬ

І це запитання також згуртувало луцьких мам довкола ініціативи створити у нас вальдорфський дитсадок і школу. Рік ми писали про те, чим цікава ця школа і чому вона може стати альтернативою  традиційній освітній системі. Але всі слова виявилися безсилими супроти побаченого: у київській школі «Софія»  підхід до навчання філософський. Усе, чого вчишся,  ти маєш пропустити через емоції, які викличе в тобі звук, колір, дотик.

А це... коштує грошей! 

Наприклад, природні матеріали. У дитсадку і школі всі меблі мають бути лише з дерева, бо воно береже в собі теплий спогад про його життя. І вхідні двері – трішки з історією і зі смаком казки. 

А ще у вальдорфській школі ніхто не «заганяє» дітей у зошит в клітинку чи в лінійку: вони спершу малюють у великих альбомах дуже недешевою, але справжньою восковою крейдою. Їхній клас – у ніжних рожевих тонах. Ніщо не має нагадувати малюкам, що вони вихоплені з країни дитинства жорсткою шкільною дисципліною, коли, наприклад,  спробу обернутися до сусіда обриває строге зауваження педагога. Бо у віці 6–7 років природно крутитися. І категорично забороняти – це все одно, що казати весняному вітерцеві «Дми, як я тобі сказала!».

Ні, ніхто тут не зрадіє шумові, який заглушить голос учителя. Але ніжна мелодія звичайного срібного дзвіночка сповістить малечу, що варто стишитись. До речі, у цій школі немає дзвінка електричного, який своїм дражливо-різким звуком здатний часом викликати передінфарктний стан навіть у дорослого. 

Тут учитель може закінчити урок і без дзвіночка. Він просто непомітно стежить за стрілками годинника, спокійно стишуючи стрімкий потік уроків.  І тоді зміна їх минає плавно, як день і ніч, як тижні, місяці й пори року. У такій школі велике значення мають періоди! Але про це – не в сьогоднішній колонці.

А ще тут усі грають на флейтах. Усі-всі вчителі! Навіть викладач хімії, геометрії, астрономії чи мінералогії. Коли почула про це вперше, не повірила. Але справдилася приказка про те, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Побувавши на «Головному уроці» в третьому класі (є тут такий урок-епоха, який триває кілька тижнів і зазвичай присвячений порі року та всьому важливому, що в цей період відбувається у природі й має вплив на людину). Так-от, якось окремо розповім, що особисто пережила, коли такий урок розпочався з того, що кожній дитині вчителька та її помічник потискали при вході у клас долоньку і казали: «Добрий день, Михайлику, Галинко, Вірочко...». І коли всі зайшли, з їхніх уст прозвучало: «Добрий день, любий (!!!) третій класе!».

Саме на цьому уроці-епосі, який був присвячений урожаю, діти разом зі своєю вчителькою грали на флейтах, а також співали пісеньки, розповідали вірші й навіть дегустували із заплющеними очима приготовані батьками каші. До слова, на флейти теж потрібні гроші, хоч Міносвіти, яке благословило поширення вальдорфських шкіл в Україні, і не передбачило їх у державному бюджеті. 

У цій школі ми побували в класі архітектури, де діти ліплять із дуже хороших матеріалів. У майстерні, де старшокласники працюють із найкращими (!) інструментами. 

Ми почули про екскурсії до інших міст, які теж оплачують батьки, звідки діти мають привезти натхнення й ескізи для робіт на виставку. Там, у Львові, скажімо, вони мають пережити, споглядаючи цікаві проекти будинків старого міста, геометрію (архітектуру); відчути й зрозуміти колір. Покласти долоні на стіни, аби вони прошепотіли їм настрій епохи. Почути її музику. Збагатитися усім цим й понести далі у вже доросле життя...

Про що я? А про те, що в таку школу (садок) дуже важко потрапити, попри те що ось таке непросте  матеріальне забезпечення – на плечах батьків. «Ми готові платити, – кажуть вони. – Тому що знаємо, що це того варте».

І я задумалась: чому одні готові, інші – ні?

Чому в одних це побори, а в інших – потреба вкладати у дитину.

Тема для дискусії, еге ж?
Çàãðóçêà...