Слово Волині

Вівторок, 16.07.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Мова для Іванка

Коментувати
0
14.06.2012

Наталка ШЕПЕЛЬ

Наталка ШЕПЕЛЬ, головний редактор "Слова Волині"

Знаєте, я багато речей у житті звіряю, як за компасом, за моїм сином. Багато записувала і нотую досі його хитромудрі мовні перлини,  а потім із невимовною насолодою занурююсь у них, пірнаю і купаюсь  у тому морі звуків, несподіваних висновків та філософії малого українця.

...Пригадую вечір — Івасикові ще немає року. Повертаюсь пізно з роботи, беру своє пташа на руки і ми, ховаючись за штору, усамітнюємося. Показуючи на темряву за вікном, на всіяне зорями небо,  стиха шепчу в мале, м’якеньке вушко, неначе сію зерно у темну землю космосу: "Нііічка". І змовницьки замовкаю. Він дивиться на мене широкими од здивування, наче я оце зараз відкрила перед ним всі таємниці світу, і гублячи літеру "Ч", повторює — "нііііка"... Щось коїться мені усередині... Нічка-ніка. Гра слів. Солодких, рідних слів...

А якось ми йшли у дитсадок. І я знайомила Івасика з деревами. Казала йому: «Ось це — липа, а це — дубочок, там — вербичка, а це — обліпиха». Так тривало кілька днів, аж поки не запропонувала йому помінятися ролями. «Називай мені дерева, сину», – попросила. "Оце липа.... дуб.. вейба.... А оце... оце... ну як його??? Пластилін!" Я півдня трусилась зо сміху. Але кілька разів тоді ловила себе на думці, як тонко і відчутно провів малий асоціативний ряд... Обліпиха. Те, що ліпиться. А ліпиться у нас — пластилін.

Гра слів, сказаних рідною. Речі, які важко піддаються перекладу. Як життя, яким живеш тут і зараз. Як повітря, яким дихаєш щосекунди. Вже і ще... "Не кажи, я їздила у "Кіів", – супить брови мій уже четвертокласник. – Кажи — у Київ. Чому ти знову щойно сказала "канЄшно"? Я охоче перепрошую. Ми помінялись ролями, бо колись домовились із сином, якщо розмовляти, то красиво. А українська — вона така.

І я хочу її лишити моєму Іванкові. Як повітря, яким дихаю. Вже і зараз.

Наталка ШЕПЕЛЬ
Çàãðóçêà...