Слово Волині

Вівторок, 16.07.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Святкуємо День конституції

Коментувати
0
28.06.2012

Наталка ШЕПЕЛЬ

Та чи ж святкуємо так, щоб аж серцю стало щемко від гордощів? Овва.

Чогось спадають на думку (в контексті останніх перекроювань «нелінивими» нашими політиками головного закону) Шевченкові рядки: «...чи так мені чого було?»

Забажалося мені – практично безцеремонно втручаюся у Конституцію, міняючи її заледве не під власні потреби. Щось на кшталт футболу, яким ми зараз живемо:  «Розсуньтесь, ворота, бо хочу, аби туди влетів мій персональний м’яч!»

То нічого, що футбол – командна гра.

Ось такі думки, поки роздумую про свято.

Але віднедавна згадую також і одного свого учня. Це коли я, молода-зелена студентка, намагалась проводити в одній із луцьких шкіл урок літератури. Він, власне, був про Мазепу. Логічно, що зачепила постать Пилипа Орлика. Оскільки фахівець тоді я була ще слабкий, лінія уроку захилиталась, і понесло мене у 1710 рік, коли його обрали гетьманом, і проголосили «Конституцію прав і свобод Запорозького війська». Говорила я  тоді  й про те, що стала ця Конституція апофеозом  політичного мислення українців. Коли дійшла до моменту, що це була одна з перших державних конституцій у Європі, краєчком зауважила якісь геть спантеличені оченята худенького хлопчатка за першою партою.

«Погляньте самі, – несло мене коридорами історії, – Конституцію США схвалили і прийняли 1787 року, а Франції та Польщі – 1791... Навіть у Російській імперії пробували створити конституцію тільки у першій чверті XIX ст.. А  Конституцію України одразу після її прийняття визнали уряди Швеції та Туреччини...»

Пригадую, що завершила свої слова відомою цитатою, де Орлик порівнював себе із корабельником, що змушений «у жорстокий час направити розхитаний вихорами і бурями український корабель до благословенних берегів нашої Вітчизни, котру стереже московський дракон, і повернути її колишню волю!»

Можливо, я б ніколи не згадувала більше цього уроку, якби рік тому не зустріла брата того свого колись худесенького учня. «Максим просив вам передати, що якби не той урок про Пилипа Орлика, то він би давно закінчив своє життя під парканом...»

А Максим пішов у ченці. І тепер опікується онкохворими дітками десь на Кіровоградщині. Брат каже, що у його особистій Біблії між сторінок лежить портрет Пилипа Орлика...

Наталія ШЕПЕЛЬ, головний редактор



Çàãðóçêà...