Слово Волині

Субота, 24.08.2019

Всі новини Волині на одному сайті

ГРОШІ НЕ ПАХНУТЬ?

Коментувати
0
24.01.2016

Наталка ФЕЩУК

Колись до рук потрапила книга, що розповідала про життя монахів Києво-Печерської лаври. Вражаючими були в ній рядки про те, що насельники монастиря не приймали пожертв від людей, які нажили свої статки неправедним способом. Святі отці перебивалися з хліба на воду, але не поступалися своїми принципами. Саме в період духовного розквіту лавра й подарувала світові стількох православних подвижників і вчителів Православ’я.

Ті часи давно минули, як і ремесла, з яких жила людина. Швець нині голки в руки не бере, а перепродує на ринку китайський мотлох. Кондитер не ламає голову над тим, як зробити печиво смачнішим, начиняє його інгредієнтами, які наші предки назвали б отрутою. В аптеках час від часу виявляють фальсифіковані ліки… Способів заробляння грошей тьма-тьмуща. Тільки багато з них позбавляють людину чистого сумління.

Дехто ж намагається заробити навіть на війні. Зрештою, нічого дивного в цьому немає, адже саме мілітаризація та воєнні дії в  усі часи приносили комусь горе, а комусь – зиск, статки. Тож вкрасти, зрадити або вбити, щоб стати на тридцять срібників багатшим, стало буденною справою. Яскраве підтвердження цьому явищу – війна на Сході України, в якій беруть участь вихідці з різних країн. Хтось – за ідею, і таких немало, і їх видно неозброєним оком, а хтось, щоб розв’язати свої матеріальні проблеми.

Про неї, «Юлю з Пітера», в зоні антитерористичної операції  ширяться легенди. Російська снайперка на одній із бетонних плит вибила кулями власне ім’я. Українські бійці відреагували на такий «автограф» і поряд  вивели фарбою: «Залиш свій телефончик!»  І… отримали його. А коли подзвонили, то довідалися, що абонент і справді з Санкт-Петербурга – педагог Юля – вирішила підзаробити на антитерористичній операції, а оскільки влучно стріляла, то стала снайперкою. «Не бійтеся, хлопці, у людей я не стріляю, виводжу з ладу лише техніку та інші неживі мішені», – чи то попереджала, чи виправдовувалась жінка. «Не вистачило грошей, щоб у Пітері купити квартиру, тому й приїхала на Донеччину», – розкрила таємницю свого вояжу. 

Звичайно, вірити у щирість окупанта, який нібито не стріляє по людях, дуже важко, майже неможливо. От тільки як спатиметься і що снитиметься Юлі з Пітера у квартирі, придбаній ціною чийогось життя, тим паче життя людей, яких ще вчора називала братнім народом,  уявити важко. А може, гроші й справді не пахнуть?
Çàãðóçêà...