Слово Волині

Вівторок, 16.07.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Суд, від якого не втечеш

Коментувати
1
20.02.2016

Наталка ФЕЩУК

Нещодавно побувала на одному з судових засідань, де слухали кримінальну справу жінки, що позбавила новонароджену дитину життя. Щоправда, адвокат обвинуваченої попросила суд проводити процес у закритому режимі, бо, на її думку, це стосувалося розголошення таємниці подробиць приватного життя підзахисної. 

Не дочекавшись рішення, вирішила залишити судову залу. Від самої атмосфери в ній уже хотілося вимити руки. Зрештою, щонайменше у цій справі будь-кого могли цікавити подробиці інтимного життя підсудної: де, з ким і коли вона кохалася.

Подібні еротичні кадри не сходять з  екранів наших телевізорів повсякчас. Інтерес до неї був викликаний іншими мотивами: хотілося як матері зрозуміти, чому жінка вчинила вбивство власної дитинки, якщо могла залишити її в пологовому і на ранок стояла б уже черга охочих усиновити немовля, адже стільки сімей нині страждають через бездітність? Може, у жінки трапилося інше лихо – їй довелося пережити післяпологову депресію? А може, дитя з якихось причин народилося з вадами розвитку і це налякало маму? Про це ми вже не довідаємося ніколи. І сумна історія з трагічним завершенням, що мала б  стати засторогою для інших незаміжніх довірливих дівчаток, які, сподіваюсь, не заради сексу, а через кохання зважуються на нерозважливі вчинки, що погано закінчуються, канула у безвість.

Не збираюся ні засуджувати, ні обливати брудом людину, що постала перед судом, її лиш можна пожаліти – жінка свій вибір зробила. Вибір страшний, трагічний.  Його, наче  кадри кіно, назад не відмотаєш. Він може негативно позначитися в майбутньому на сімейному житті підсудної, де, можливо, вже ніколи не буде ні криків новонародженого, ні радості материнства, без якого багато хто з жінок називає себе сухою гілкою дерева. Убережи, Боже, наших дітей від подібних вчинків і лихої долі. 

На роздуми наштовхує інше. Цивілізована, вільна, демократична в нас держава. Свобода і захищеність, гарантовані Конституцією: ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, ніхто не має права збирати та оприлюднювати приватну інформацію про людину, іншими словами – зазирати через шпарину в дверях. Приватне, інтимне, особисте – називайте його як хочете. Але, погодьтеся, до певної межі. І закінчується там, де скоєно вбивство. Де звучить грізне «Іменем України». А може, наша держава надто поблажлива до людей, які відбирають життя в інших і ховаються за буквою закону?

Хто міг вирости в жінки-убивці: талановитий художник чи поет, досвідчений лікар, вправна господиня?..  А може, просто хороша людина? Її вже не буде. Ні сьогодні, ні завтра. Ніколи. Як і 180 тисяч немовлят, що могли б народитися торік в Україні, але їхні матері вирішили інакше: аборт. Це втричі більше, ніж у Європі, хоча цю цифру можна сміливо округлити до 200 тисяч. У радянській Україні робили понад мільйон абортів за рік. Цих жінок ніхто не судитиме. Багато з них навіть не замислюються над тим, що вони скоїли. Тут «Іменем України» ніби й не застосуєш, хоч, зрештою, особливої різниці між ними немає. Закон добрий. Закон справедливий. Закон демократичний. І теж свято оберігає приватне життя людини… Але є й інший суд, про який ми часто забуваємо. Суд, від якого не втечеш, під час якого будь-які подробиці власного падіння у прірву не втаємничиш. 

марк цукенберг

2016-02-20, 23:14:42

а де пости шепель? хочем! (Відповісти)

Çàãðóçêà...