Слово Волині

Субота, 14.12.2019

Всі новини Волині на одному сайті

На пологи – разом

Коментувати
0
12:53 19.07.2015
Партнерські пологи в нашій країні уже давно не дивина, а цілком прийнятна річ. Проте ще й досі татусі частенько обурюються, мовляв, чого нам туди йти, це не чоловіче діло! Тому варто розібратися, потрібен чи не потрібен тато на пологах і яка його роль.

Відразу скажу усім тим татам, аргументом яких є «Та де хто бачив, щоб мій батько чи дід в таку бабську справу лізли! », що в давнину пологи у жінки приймали баба-повитуха і якраз таки тато дитинки. Тому шукати підтримки в традиціях наших пращурів не варто.

Тепер про сьогодення. Так трапилося, що я протягом року народжувала двічі. Перший раз чоловік був присутній, а другий раз – ні, бо не встиг. І тому я змогла побачити усі недоліки і переваги присутності батька дитини на власному досвіді.
Ходити самостійно, коли тебе трясе від болю і ти на межі втрати свідомості надзвичайно важко...

Перші пологи тривали 18 годин. І, чесно кажучи, я надзвичайно вдячна, що чоловік не лишив мене саму. Ти не знаєш, що з тобою діється, в якому стані дитина,  скільки воно все триватиме і чим закінчиться. До цього напівпанічного стану додається біль. Тобто, боляче. Дуже боляче. При цьому ще й нудить, паморочиться в голові, пересихає в горлі. Після пологів у мене лишилися очі з кривавими тріщинками, бо полопали судинки, і волосся, вкрите сивими пасмами. Поки ти переживаєш усю цю радість народження дитини, лікар заходить раз на певний період часу. В моєму випадку на дуже тривалий період часу. І увесь цей час ти в палаті сама. Тому підтримка тут надзвичайно потрібна. Насамперед моральна, бо завжди легше переносити будь які негаразди, якщо поряд є рідна людина. Окрім того, мені дуже допомагав масаж, який хоч на секундочку, але таки зменшував больові відчуття. А робити масаж сама собі я б ніяк не змогла.

Коли ж я народжувала вдруге, чоловіка поряд не було. А для лікарів ти – лише чергова породілля. Тому вони спокійно обговорювали те, хто там мав привезти мішок цукру, і мої больові відчуття мало кого хвилювали.

Коли за перших пологів чоловік був біля мене, ставлення тішило. Всі були уважними, пояснювали доступно що і як,  розповідали, що за чим йде, якими будуть наступні дії, тощо. Коли я народжувала вдруге, то почувала себе просто якимось непотребом. Пологи виявилися стрімкими, за місяць до призначеного терміну. Ми приїхали на черговий огляд до лікаря, де нам і повідомили, що «Мамочка, а ти ж народжуєш!». Відповідно, чоловік полетів додому по речі, медикаменти і гроші. Я ж пішла у пологовий зал. Ось тут і виявилася суттєва різниця: лікарів дуже цікавило, де чоловік, коли він приїде і привезе гроші. Було боляче, образливо і принизливо. Коли чоловік нарешті з’явився, ситуація дещо змінилася. Персонал став люб’язнішим та уважнішим.

Я думаю, що чоловіків завжди трішки побоюються. Це породілля, якій біль застилає всю свідомість, тобі нічого не скаже у відповідь, а от чоловік може. Ще й як. 
Зрештою, є ще й абсолютно практичні моменти: збігати в аптеку, за лікарем, за речами, допомогти переїхати з пологового залу  в палату, побути біля тебе в перші дві години тощо.

До слова, мій чоловік був присутній лише на переймах. Тобто сам процес народження дитини він не бачив. Ми з ним дійшли згоди, що в цьому немає потреби. Тому нічого страшного він не бачив і його психіка абсолютно не постраждала. А я ж отримала колосальну підтримку. Та й згадуємо ми ті моменти зі сміхом, адже згадати є що.

Партнерські пологи – річ дуже чудова. Особливо, коли є підтримка, взаєморозуміння та любов. Головне – домовитися і дійти спільної згоди. 

P.S.: А ми з чоловіком з гордістю можемо сказати, що наших дітей ми народили разом! І це круто!

Ольга МАГАС
2019-12-14 04:13:42
Коментарі
Çàãðóçêà...