Слово Волині

Середа, 24.07.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Студенти, яким за п’ятдесят!

Коментувати
0
12:10 17.11.2015
Вони ходять на всі лекції, слухають уважно й зацікавлено, ставлять багато запитань, вступають у дискусію, з нетерпінням очікують практичних занять. Викладачі не задають домашнього завдання, не вимагають вивчити весь матеріал, дозволяють не записувати лекцій. Нема сесії. Нема контролю знань. 

Казка, скажете ви? Ні,  Університет третього віку!  


Хто сказав, що студентами можуть стати тільки юні? У Ковелі ось уже впродовж десятиліття доводять, що вчитися ніколи не пізно. Університет третього віку діє в місті з 2005 року, і якщо вам 55, а  ви прагнете знань – для вас завжди відчинені двері. У цьому закладі на п’яти факультетах – соціально-правовому, основ медицини, мистецькому, фізичної реабілітації та інформаційних і комунікаційних технологій  – нині навчається приблизно 120–130 студентів. Тож які вони –  університетські будні тих, кому за п’ятдесят, розпитуємо Марію Павлівну БАТРАЧЕНКО, викладача мистецького факультету, і двох студенток Зінаїду ЧУВЯКІНУ (88 років) та Ніну СТОЛЯРЧУК (78 років).

«Тут із задоволенням читаєш лекції, бо знаєш, що тебе будуть слухати!»


Марія Павлівна викладає багато років. Бачила вона всяких студентів, але посидючістю та старанністю цих не може натішитися: 

– Всі знання наші студенти засвоюють добре, бо вони  у нас такого віку, що тільки навчатися сюди приходять. Часто на лекціях зав’язуються дискусії. Радує, що порушників нема. По телефону ніхто не розмовляє в аудиторії. Був, правда, один чоловік, який втручався в мою роботу, заважав, не давав говорити, але це рідкісні випадки. Тут із задоволенням читаєш лекції, бо знаєш, що тебе будуть слухати!  Дивляться на тебе такими оченятами, ніби вони в першому класі сидять, а не в Університеті третього віку!

Лекції лекціями, а от практичні заняття змушують нервуватися навіть найуважнішого і найспокійнішого студента. Втім Університет третього віку і тут має свої переваги:

– Традиційних практичних занять ми не маємо, – розповідає Марія Батраченко. –  Єдиний контроль – дивимося за тим, як люди відвідують пари.  Якщо людина приходить нечасто, можемо й не допустити до навчання. Тут усе серйозно. Був у нас на мистецькому День поезії. Я навіть давала завдання невеличке (щоб не дуже злякалися) – розказати вірш улюбленого автора. Вони готуються, і виходить у нас творче заняття, яке  об’єднує студентів і викладачів. Вогники бувають, коли разом співаємо!

На відміну від звичайних вишів, тут викладачі майже одного віку зі студентами, а буває – навіть молодші, тому й нема між ними непорозумінь.  Тривалість курсу навчання залежить від того... скільки студентові захочеться слухати.  (Ідеально, як на мене. – Авт.) Є спудеї, що навчаються вже одинадцятий рік. Наймолодшій студентці  – 55 років, а найстаршому студентові – 95.

«Я сьогодні була в Туреччині»


Зінаїда Олександрівна Чувякіна ходить на заняття із задоволенням. Понад те, вона  одна з небагатьох веде конспекти. Своє дуже  відповідальне ставлення до навчання пояснює так:

– Маю в під’їзді сусідок, одній – 91 рік, а другій – 92. Коли я приходжу з університету, то розповідаю їм усе, що почула. Тому й веду конспекти, щоб нічого не забути. Якось кажу: «Я сьогодні була в Туреччині». А вони: «Як це так, Олександрівно?» – «Лекцію слухала», – відповідаю.

Особливий інтерес студентка виявляє до медицини, як справжня відмінниця, старанно записує лекції і навчається додатково:

– Зараз на все вистачає часу, навіть якщо рухаюся повільніше і повільніше думаю. Недавно купила книжку якогось гавайського науковця. Називається «Як жити довго і не хворіти». От якраз вивчаю її. Раніше трохи займалася йогою.
Жінка закликала інших студентів третього віку вести конспекти або ж просто записувати, що вони зробили, що в них сталося, як минув день. Але, каже, на жаль, не прижилося. 

«Для нас головне – спілкування»


Ніна Пантелеймонівна Столярчук, на відміну від своєї однокурсниці пані Зінаїди, конспектів не веде. Та й навчання, освіта і дипломи про освіту значення для неї не мають:

– Знаєте, коли працюєш – ти всім потрібний, а коли ідеш на пенсію, здається, що всі від тебе відмовились. Ніхто тебе не залучає до жодної справи. От я  і стала ходити в університет. Важливо не те, як ми вчимося і чи отримаємо документи про освіту. Для нас головне – спілкування. Ми всі майже одного віку, тож маємо про що поговорити.
Після закінчення цього навчального закладу ніхто не отримає диплом про вищу освіту. Не буде нової кваліфікації, не буде наукового ступеня. Але 120 студентів, які навчаються тут, здобудуть найголовніше – приємне товариство та корисні знання, яким у житті завжди знайдеться застосування. 

Вони знають напевне,  що вчитися ніколи не пізно і що всі ми студенти в душі!

Зі святом!
Людмила РОСПОПА
Фото автора
2019-07-24 01:40:47
Коментарі
Çàãðóçêà...