Слово Волині

Четвер, 21.02.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Ярослав Федорчук: «Неможливо ліквідувати «Батьківщину», посадивши лідера в тюрму»

Коментувати
1
16:00 22.10.2013

Небагатьом відомо, що один із засновників партії ВО «Батьківщина» був волинянин Ярослав Федорчук. Він народився 22 жовтня 1936 року у селі Несвіч Луцького району. Сьогодні Ярославу Петровичу виповнилося 77 років. 

Через його долю пройшли криваві події на Волині часів Другої світової війни, 7-річним хлопчиком був в’язнем німецького концтабору. Трудову діяльність розпочинав робітником на нафтопромислах Івано-Франківщини, а у 26 років уже був головним інженером великого підприємства. Працював на посадах першого секретаря Івано-Франківського обкому комсомолу, Долинського райкому та Івано-Франківського міськкому партії. Волинянин чимало зробив для розвитку Прикарпаття. Там і досі кажуть: «Нема на них Федорчука». Як політик Ярослав Федорчук непублічний, однак, дуже впливовий. Після виборів 2012 року  Федорчук став відповідальним у Парламенті за справи Волинської області. 


Ярославе Петровичу, Ви знаєте, що Вас преса називає сірим кардиналом “Батьківщини»?

Знаю, багато чого знаю. Та мені не важливо хто як мене називає. У цих питаннях я досить спокійний. Не скажу, що мені однаково, але це не має ніякого значення для роботи. Наприклад, я – малопублічний. Але це не значить, що не можу виступати. Але ту роль, яку я грав у Батьківщині, публічність мені не так булла і потрібна, а можливо і заважала б.

А Ви і справді були сірим кардиналом?

Думаю, що це не зовсім так. Багато питань стосовно розбудови партії вирішував самостійно і відкрито. Мій статус у партії дозволяє це робити. Юля Володимирівна –  політичний діяч, або вождь партії. Вона формувала ідеї, визначала перспективи розвитку партії. Олександр Турчинов координував організаційний та ідеологічний напрями, займався фінансами.

Я відповідав безпосередньо за організаційну роботу, діяльність місцевих партійних організацій, розбудову партійної структури. Думаю, що в цьому напрямку зроблено немало. Де б ви не були: в селі, райцентрі, в місті – всюди є наші осередки. Звісно десь вони працюють добре, десь посередньо, десь і погано. Та важливо те, що вони є. Тому і неможливо незаконно посадивши лідера в тюрму, ліквідувати партію.

 Як Ви познайомилися з Юлією Тимошенко?

Я колись працював в Кабінеті міністрів відповідав за Держкомресурси і Держкомрезерв. В Держкомресурсі займалися постачанням газу в Україну на державному рівні. У 1996 році компанія, яку очолювала  Юля Володимирівна, стала одним із трейдерів із постачання газу. Тоді ми і познайомилися, правда заочно. При цьому трапився курйоз. Коли її питання було вирішено, вона прийшла до мене, але я її не прийняв. Так було заведено тоді у Кабміні: якщо питання вирішене, то чого час втрачати?

У чиєму уряді Ви працювали?

Спочатку Леоніда Кучми, потім Євгена Марчука. Першим віце-прем’єром був Павло Лазаренко. Та через його діяльність мені прийшлося звідти піти. Була ситуація, коли Лазаренко хотів весь  державний резерв зерна віддати товарним кредитом для компанії «Ітера», через яку він тоді отримував газ. Кабмін не має права цього робити. Щоб забрати резерв, потрібні обов’язково надзвичайні події і рішення у Верховній Раді. Тобто він ішов на грубі порушення законів. Та Лазаренко завізував розпорядження Кабміну  і наказав пропустити далі. Я відмовився, бо керівники підрозділів несуть юридичну відповідальність. Через це мені довелося піти з Кабміну: Лазаренко почав ігнорувати мене. Правда, потім вже в американській тюрмі скаже своєму оточенню: «Якби біля мене були такі, як Федорчук, то я тут не сидів би».

То ж повернімося до створення «Батьківщини».

Пішов з Кабміну, вийшов на пенсію. Трохи працював у бізнес-структурах, мав і власний бізнес. А потім з Юлію Володимирівною. Вона шукала досвідченого орговика, от вони і вийшли на мене. Так, я з Юлею Володимирівною з 1997 року. А Партію створили у 1999 році.


Чи сильно змінилася Батьківщина  відтоді? Багато партійців люблять нарікати на нових членів, мовляв вони не такі, як стара Юліна гвардія…

Говорять справедливо , бо в будь-якій організації є ті, що створили і ті що прийшли.Це природний процес.  Батьківщина ніколи не була однорідною організацією, де не було протиріч. Вони були скрізь, як і в любому живому суспільному організмі. Але все таки на низах ми культивували порядність, чесність, патріотичність, нормальні людські відносини. На верхах же всяке бувало: були і губські, і королевські, і лозинські.

На жаль, їх наслідували і деякі депутати місцевих рад та керівники партійних організацій. Та вцілому Батьківщина, яка була, така і залишилася:патріотична, порядна, що бореться за права громадян, за євроінтеграцію, зміцнення державності та національних позиційю

Зараз фракція «Батькіщина» у Верховній Раді – далеко не монолітна структура, багато протиріч між її членами… Що відбувається?

Я би не ставив питання так категорично. Є деякі протиріччя, але вони знімаються. Правда доводиться інколи доводиться з деякими депутатами і попрощатися.

Як живеться партії з Яценюком? Виглядає, що процес об’єднання не протікає легко…  

Будь-яке інородне тіло вживлене в суспільний організм, якщо воно навіть корисне, викликає опір. Організм завжди мусить адаптуватися. Коли об’єднуються партії, які не завжди були союзниками, то адаптація проходить більш складно. Йдеться про розуміння ролі партії в сучасних умовах

Якщо є воля керівництва, якщо розумна політика в цьому напрямку, то протиріччя знімуться. Хоча це далеко не простий процес, та я сподіваюся, що кінцевий результат буде позитивний.


Говорять, що виїзд Юлії Володимирівни за кордон буде вигідний не тільки владі, а й опозиції. Чи справді опозиціонери хочуть її позбутися?

Спочатку я відкину політичну складову цього питання. Чисто по-людськи Юлі Володимирівні треба лікуватися. Тому виїзд – це необхідна умова її одужання. Це зараз основне, бо вона справді хвора. Тож якщо у владі є нормальні люди, то це повинно само собою розумітися, хоча таких людей так багато. Для опозиціонерів, які справді борються з існуючим режимом і яких турбує доля України не можу бути ніяких вигод від того, що Тимошенко ув’язнена. Мабуть, є такі політики, що видають із себе опозиціонерів, які хочуть, щоб Тимошенко була подалі від політики. Імен називати поки-що не буду.

Ви маєте можливість спілкуватися з Юлією Тимошенко?

Останній лист від неї я отримав перед об’єднуючим з’їздом партії. Тоді вона радилася зі мною стосовно статуту партії і просила зробити все можливе, щоб об’єднання партій ВО «Батьківщина», «Фронту змін», ПРП і кількох обласних організацій Руху відбулася.   

А як так сталося, що Волинська область, де завжди був високий рівень підтримки «Батькіщини» на парламентських виборах не отримала волинян у списку? Скажімо, не було у списку наших голів обласної та міських організацій, хоча би луцької.

Прекрасне питання. У нас по списку пройшло всього 38 «батьківщинців». От ви кажете голови обласних організацій – це ще 27 осіб. А якщо ще з головами обласних центрів, то у півтора рази перекрита квота. Просто ми надіялися, що наші товариші, які йшли по волинських округах, повинні були перемагати. Бо де ж мали перемагати? в Донецьку? Чи в Луганську? Чи в Одесі? І тут треба визнати недостатньою роботу обласної партійної організації. Та і ми не все врахували. Думали, що волинянин Олійник пройде по списку. Тут ми помилилися. Недавно я зустрічався з партійним активом Волинської області, вони теж мені це питання задавали. А я питаю: «А чому ви такі сильні організатори ні одного не провели? Це ж від вас залежало!».

А що відповідають?

Нічого не можуть відповісти, крім емоцій: «Ну як це так, Грицюк, голова обласної організації, називають його «волинська Юля», - питають чого його не взяли у список, він же весь такий… Я тоді питаю: «Чому ж він у всіх районах зайняв друге місце? Ви ж працювали там? А якщо він такий ідеальний та сильний, то, значить, ви так погано працювали, що завалили його?»

Тепер Ви у «Батьківщині» відповідаєте за нашу область?  Які бачите напрямки роботи по Волині?

Напрями роботи партії не можуть відрізнятися від напрямі обласних, в тому числі і Волинської парторганізації. Вони всюди однакові. Якщо якісь проблеми вирішувати чи то в селі, чи то на підприємстві, то в організації, то вони теж виникають всюди. Зараз розпочали підготовку до президентських виборів. Будемо дивитися хто як забезпечує роботу, проаналізуємо хто як працював, будемо підбирати людей,  які вміють і можуть вигравати вибори.

Ми трохи змінимо партійну структуру під вибори: створимо 225 окружних виборчих штабів. Вони будуть нести повну відповідальність за організацію виборів.

Також на цьому етапі ми подивимося, які у нас на дільницях були люди. Не можуть на тій роботі працювати ті, що фальсифікували вибори, як у Локачинському та Турійському районах. На Волині є близько тисячі дільниць і всюди людей уже треба розставити.



Ми будемо відмежовуватися від людей, які в місцевих радах входили в інші фракції чи групи, бо це, по суті, зрадництво. Такі партійці порочать «Батьківщину».

Це все - дуже великий об’єм роботи, але з 1 січня ми повинні вийти на безпосередню роботу окружних штабів.

А з якими питаннями до вас звертаються волиняни на зустрічах?

Як і скрізь. Перша категорія – це «попрошайки». Дай тому 300 гривень, дай тому 500. «Ну що ви за депутат, що не можете дістати з кишені?». Є такі, що і справді потребують допомоги треба дати допомогу. Йдеться не лише про особисті проблеми, а про інтереси громади. Наприклад, ремонт куполу церкви, як у селі Жуківці, я допоміг. Чи коли мова йде про лікування дитини, бо біда… Цього разу я допоміг п’ятьом людям з лікуванням.

Друге питання, що найчастіше піднімають, - це незаконні рішення судів і міліції. Частково допомагаю, але в цій системі не дуже і допоможеш. Мабуть, десь половину звернень я вирішую позитивно, а половину не можу вирішити, бо на звернення найчастіше відписки дають. Я фізично не можу розслідувати як є насправді, бо це не моя функція, як депутата. Багато людей звертається просто за порадами.

Якихось кардинальних питань на Волині не ставлять, як це є в інших регіонів. Наприклад, про зловживання влади, протиріччя з губернатором, свавілля начальника міліції поки не йдеться. Або вони добре працюють, або люди перелякані.

Як вам працювалося у партійній системі? Адже ви у своїх спогадах багато пишете про УПА і виглядаєте швидше прихильником націоналістичного руху, ніж радянським функціонером.

Перш за все я завжди залишався українцем. До 9-го класу був агресивно налаштований проти радянської влади. Потім почали  створювати комсомольські організації в школах. А я був кращий учень, лідером був у класі. І я не поступаю у комсомол. Просили раз-другий і не поступаю. Тоді був вчитель у мене Тихоніз Микола Гаврилович. Покликав мене і каже: «Ярославе, ну ти розумієш, що то твоя справа чи поступати, я тебе не буду змушувати, але якщо ти не вступиш, то ж залишишся в колгоспі і будеш коням хвости крутити. А тобі треба вчитися, виходити в люди. Кінець-кінцем треба, щоб у владі і були наші люди. А комсомол – це оболонка. Всередині залишися таким, як є». Це і послужило мені поштовхом до змін. А радянська влада була побудована на таких моралях: «Хвали, обманюй і кради і буде все нормально». Ну так і вийшло, що треба було і злукавати. Тоді я поступив у Львівську політехніку, добре вчився на нафтовика, працював на виробництві працював. У 26 років був головним інженером підприємства. Тоді ж запросили на партійну роботу. Я спротиву не чинив, а свідомо йшов туди. Пам’ятав слова вчителя, що там потрібні наші люди. Я був першим з місцевого, західноукраїнського населення на посаді першого секретаря райкому партії в Івано-Франківській області. До того працювали або росіяни, або вихідці зі Східної України.

Коли Союз впав, де ви опинилися?

Був період, коли Івано-Франківський Рух, разом з обласним управлінням КДБ, взялися працювати проти мене особисто. І я тоді з першого секретаря міському партії пішов, переїхав у Київ. Почав працювати у Верховній Раді головним консультантом з питань енергетики. Тоді я нову діяльність почав з нуля. Потім Леонід Кучма запросив мене в Кабмін. І коли пішов з Кабінету міністрів через Лазаренка,  почав працювати з Юлею Тимошенко, про що йшлося раніше.  

Ярославе Петровичу, Ви маєте величезний життєвий досвід і мажете порівняти дві протилежні системи суспільного устрою. Багато людей мають ностальгію за Радянським Союзом. Чи справді є за чим жаліти?

Є закони розвитку суспільства незалежно від ладу. Люди завжди хочуть хліба, вираховувати дітей, тепло і вода мають бути у будинках. Отже, управління цими системами повинне бути як при соціалізмі, так і при капіталізмі. Інша справа, ефективно чи неефективно це все працює.

Але ті суспільні хвороби, що були при радянській владі, перейшли у спадок новій владі. Залишилося необ’єктивним правосуддя. Навіть, навпаки погіршилося. Бо таки за радянських часів суд не міг дати вбивці людини 2 роки умовно. Зараз суди – просто злочинна система. При радянській владі проста людина могла добитися справедливості при різних побутових спорах. Можна було захистись на рівні профспілок, чи, навіть, партійної організації, правда, не з політичних питань. Було безплатне навчання і медицина набагато краще обслуговувала людей, ніж зараз. Ось за цим люди і ностальгують. Одночасно забувають про криваві репресії, голодомори, нищення всього українського.

Люди не розуміють, що вони зараз мають перспективу, якої не було тоді. За радянської влади перспективи росту можна було мати лише за умови проникнення в партійну систему. І навіть, коли ти туди потрапив, то лишався тільки гвинтиком, не був захищеним, у будь-який момент тебе могли зробити ніким.  Люди зараз не можуть зрозуміти, що якби ми жили у справжній  правовій системі, за яку слід боротися, а не спотвореній українській, то ми могли би захистити свою правду. Люди затуркані, перепрошую, навіть напівінфантильні. А можливо, це і співпадає з нашим менталітетом. У нас є розуміння, що багатий - поганий, а копатися в грязюці і гної - добре. Це страшний менталітет, який вироблявся віками. Такі стереотипи – масове явище. Люди думають, що тоді було краще, бо всі були рівні.  Тобто були у злиднях, але однакові! Правда ні один бідняк не відмовиться стати мільйонером, хоча до мільйонера він ставиться, як до найгіршої людини.

Але тоді, щоби ти не робив – особистий розвиток був тупіковий, від людини не залежало нічого – ні талант, ні розум, ні вдача, якщо ти не потрапив у систему і не прислужувався тій системі. Ти себе не міг проявити, навіть, якщо у системі був. Ти мусів іти у тих напрямках, що витоптані і вказані.

Якщо нічого не змінимо – будемо далі деградувати, а якщо підемо назад в Росію, то тим більше. Їхав через Рівне,  там на стіні будинку напис: «Не підемо в Євросоюз – завезуть на Колиму». Це правда.  Тому треба повірити у самих себе, і боротися, щоб вона стала нашою.

Наше завдання – виграти президентські вибори, а отже, знищити оцю страшну атмосферу безправ’я, вседозволеності влади, атмосферу недовіри до уряду, до всіх владних структур, до судів, прокурорів.

Недовіра, образа, породжують ненависть до всього існуючого. А хіба можна ненавидіти самих себе? Вихід один – слід міняти діючу систему влади і самим залишатися відповідальними за неї, за себе і свою державу.

 

Спілкувалася Наталка ПАХАЙЧУК

2019-02-21 01:54:49
Коментарі

лесь

2013-10-22, 17:50:17

Ярослав Федорчук: «Неможливо ліквідувати «Батьківщину», посадивши лідера в тюрму. А так хочеться.» (Відповісти)

Çàãðóçêà...