Слово Волині

П'ятниця, 19.04.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Після адмінреформи в Україні не залишиться жодної дотаційної сільради

Коментувати
1
11:43 06.12.2014
Ростислав Калінчак – ще один сільський голова, з яким на минулих виборах не захотів ніхто змагатися: він був єдиним кандидатом. Мешканці Клюської сільської ради обрали його вже на п’ятий термін.

– Якщо відверто, то з кожним новим роком бажання працювати усе менше. Бо зусилля та власні затрати  зарплатня сільського голови не покриває і близько. Це неспівмірна, неадекватна сума.

До Клюської сільської ради Турійського району входять, крім головного села, ще три населені пункти: Тагачин, Гаруша і Волиця.

На землях сільради працюють чотири фермерські господарства. Найпотужніше з них – «Аміла». У селі Гаруша нещодавно розпочало роботу ФГ «Факторія». Щоправда, найманих працівників небагато, а, відповідно, і мало податків до казни сільради. У Клюську працюють два господарства: «Клюське», що спеціалізується на свинарстві, та «Міліщука», профілем якого є садівництво та овочівництво. Усі вони наповнюють бюджет лише на чверть від усіх власних надходжень. Загалом бюджет, а це півмільйона гривень, дотаційний на 80%. З надходжень, окрім фермерів, суттєво наповнює бюджет податок на землю. На другому місці – податок з доходів фізичних осіб: добру частину з нього платять саме бюджетники. Тобто бюджет наповнює бюджет.

Як і в більшості сільських рад, у Клюській – шалені гроші йдуть на утримання пожежної бригади. Але тут ці витрати одного разу виправдалися.

Саме місцевий пожежний, вийшовши якось на ґанок  свого дому, помітив дим над церквою. І відразу забив на сполох. Своїми силами вдалося стримати вогонь, доки не підтягнулися рятувальники з Турійська, а потім і з Ковеля. Усі разом врятували дерев’яну церкву.

Найбільшою та найнагальнішою проблемою сільський голова називає дороги.

– Дорожники не хочуть ремонтувати. Відповідно, до нас не хочуть їздити перевізники. Від цього проблеми із транспортним сполученням. «Луцьк-Турійськ» заїжджає вранці, й цей же автобус ввечері привозить людей додому. Мешканці інших сіл сільради добираються до райцентру як хто може. Ще один автобус ходить із Ковеля по селах. Цього дуже мало. Постійно я в адміністрації, постійно прошу ще транспорт. Поки –безрезультатно.

Від Турійська сюди усього 10 кілометрів. Проте дорога така, що усі перевізники крутять носом, скеровуючи сюди свої автобуси.

Від центру сільради Клюська до Тагачина – три з половиною кілометри. В інші сторони – до Гаруші та Волиці в різні сторони – по п’ять кілометрів.

Ще один спосіб кудись під’їхати – напроситися в шкільний автобус. Але й тут не обходиться без проблем: дітям, які хочуть вчити предмети більш поглиблено, а це можливо в Турійську, доводиться вставати дуже рано.

В райцентр їх привозять більш як за годину до початку уроків. Все тому, що водієві після цього треба робити ще один рейс. У районного відділу освіти не вистачає автобусів. 

Друга проблема: як тільки починається сніг, буває, не встигаємо розчищати. І по декілька днів дороги взагалі заблоковані. А все тому, що дорожнє господарство в нас у плачевному стані.

Техніка колишнього колгоспу продовжує служити людям


За радянських часів на території сільради працював колгосп імені Котовського.
Наприкінці 90-х – початку 2000-х борги із заробітної плати накопичилися до критичної межі. Тоді керівництво колгоспу, аби «закрити на папері» дірки, вирішило передати трактор з культиватором на баланс сільради. Це стало поштовхом до створення комунальної служби. 

– На ставку прийняли тракториста, який обробляв землю спочатку бюджетникам. Потім вже усі селяни користувалися послугами новоствореної структури. Згодом автопарк комунслужби поповнювався новою-старою технікою, яку поступово списували з колгоспу за борги. Її роздавали людям як паї. Люди, відповідно, передавали трактори і комбайни в оренду комунслужбі. Потім ми на її базі створили вже комунальне підприємство.

Ми надаємо послуги суто фізичним особам. Нічого самі не сіємо. Не садимо. Користуються послугами і фермери.

Люди за послуги платять повністю всі витрати. Ми склали калькуляцію: витрати на дизпаливо, заробітну плату, все офіційно. За ці роки підприємство жодного місяця не було збитковим.

Ми маємо вісім тракторів, чотири комбайни «Нива», причепний інвентар. Тобто не лише оремо, а й саджаємо, збираємо картоплю, косимо бадилля, дискуємо, боронуємо, січку ріжемо, гній розкидаємо. А ще маємо сім причепів, щоб щось привезти. Також надаємо транспорт для ритуальних послуг. Два роки тому нардеп Сергій Мартиняк подарував нам прес, щоб тюкувати сіно.

У нас – управління, а треба, щоб було самоврядування


– Щороку з великими сподіваннями чекаю на адміністративну реформу, на новий бюджет, який, переконаний, буде колись бюджетом не проїдання, а розвитку. Хоча зрушення є. Тепер ми маємо 100% від податку на землю, а раніше мали лише 60. З податку з доходів фізичних осіб нам зараз лишається лише 25%. Якщо це виправити і правильно прийняти бюджет, в Україні не залишиться жодної дотаційної сільської ради.

Якщо сільська рада буде самодостатньою, то вона не буде керованою. А це владі не вигідно. А більше до вподоби, щоб сільський голова їхав у район і кланявся, щось просив.

Відповідно, і район їде в область кланяється, а область – у Київ. Якби це все змінити, це дало б ініціативу людям. А поки вона вилазить боком. 

Поясню на прикладі. У мене зараз план – 100 тисяч. Якщо постаратися, можемо зробити 120. Але наступного року мені вже доведуть план до 120. Тобто планку піднімають, а дотацію зменшують. Ще один момент.

Сільрада могла б жити від податку за землю. Але влада зробила фіксовану плату за землю.

Ми зробили експертну оцінку землі. Зараз людина платить 20 гривень за гектар своєї землі. У той же час орендар вже платить за землю 300 гривень за гектар. Це так влада наповнює бюджет. А ось останнього разу люди платили 100 гривень за гектар, але в зв’язку з війною збільшили плату втричі. Замість того, щоб наповнювати місцевий бюджет, люди відмовляються від землі. 

У поляків вартість землі залежить від ціни на зерно попереднього року.

Нині за гектар у Польщі платять вартість у 2,5 центнерів пшениці. Зрозуміло, що для нашого селянина така сума (500 гривень) непідйомна. Українець зараз не може зрівнятися з поляком за добробутом. Там і реманент, і дотації від держави. 

Але планку треба підняти. Зараз український селянин повинен платити 100 гривень за гектар. Так, пенсіонеру це не під силу. Але держава має дати йому 10 гривень до пенсії. Він отримає 120 на рік. І хай він 100 гривень віддасть у сільську раду. Пенсіонери хочуть, щоб ходив автобус. Щоб це стало реальністю – треба зробити дорогу. А для цього треба бюджет. А ще треба освітлення, інше. Якщо все правильно зробити – пенсіонери це зрозуміють. І тільки тоді в Україні почнеться місцеве самоврядування.

Так, я говорю непопулярні речі. Але ми ж щось хочемо змінювати. Хочемо жити краще.

Костянтин ЯВОРСЬКИЙ,
Турійський район
2019-04-19 21:45:18
Коментарі

werr

2014-12-07, 13:01:05

Хороший матеріал. Спасибі журналісту. (Відповісти)

Çàãðóçêà...