Слово Волині

Четвер, 21.02.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Надія ГУМЕНЮК: «Я не належу до колекціонерів премій»

Коментувати
1
14:29 02.01.2015

Надія ГУМЕНЮК – волинянка, відома українська поетеса, прозаїк, публіцист, член НСПУ.


– Надіє Павлівно, що для Вас, як для письменника, є найбільшим здобутком 2014 року?

– Цього року я стала лауреатом літературної премії імені Лесі Українки. Це направду  дуже дорога для мене відзнака, передусім тому, що вона має ім’я  моєї улюбленої Лесі. Вперше за час її присудження лауреата визначали не тільки члени поважного комітету при Кабінеті Міністрів, але й провідні літератори України, які провели у Національній спілці письменників  попереднє обговорення творів номінантів. Претендентів було дуже багато, і я вдячна колегам, що вони так оцінили мою творчість. Вважаю, що це премія всієї Волині. Адже вона надихала мене, і всі мої книжки (а їх уже понад три десятки) пронизані нею – її історією, колоритом, легендами, природою, волинськими характерами.

Ще одна перемога – у Міжнародному конкурсі «Коронація слова». Цього разу лауреатство мені приніс роман «Енна». До речі, це книжка, яка була видана у рекордно короткий термін. Церемонія нагородження лауреатів відбулася у червні, а у вересні, на Львівському книжковому форумі, харківське видавництво «Клуб сімейного дозвілля» вже презентувало книжку. Відомий письменник, доктор філософії Володимир Шовкошитний передмову до роману назвав «Код пам’яті – любов». У цій назві – квінтесенція твору. Він справді про пам’ять (людську, родову, історичну), яку не здатні стерти ніякі експерименти, і про любов, яка є своєрідним оберегом пам’яті. В «Енни» досить успішна читацька доля. Вже до грудня, як повідомили мені з видавництва, у них не залишилося жодного екземпляра – тираж 4,5 тисячі розійшовся менше як за три місяці. На початку нового року  планується перевидання.

Цього року і в цьому ж харківському видавництві  побачила світ і моя книжка «Коханий волоцюга». Це вісім маленьких повістей про любов і не тільки. Вона з’явилася навесні і вже також видана повторно. Рік, як бачите, був справді дуже насиченим і плідним.

– Що більше радує – отримання чергової премії чи вихід нової книжки?

– Я не належу до колекціонерів премій. Але для мене, як для людини, яка абсолютно не вміє і не бажає організовувати піар, вони чи не єдина у наших складних видавничих реаліях можливість вийти на всеукраїнський літературний обшир і видати книжку на цивілізованих умовах. Передусім маю на увазі  відзнаки у літературних конкурсах, твори на які подають під псевдонімами, і таким чином журі дійсно оцінює рукопис, а не того, хто його подав. Скажімо, перше місце у конкурсі «Золотий лелека» дало мені можливість видати у київських «Гранях-Т» повість для дітей «Таємниця  Княжої гори» – це було передбачено умовами конкурсу. Роман «Білий вовк на Чорному шляху» також вийшов у «Ярославовім Валу» – саме як переможець конкурсу на кращий історичний твір. Те ж саме з романами «Янгол у сірому» та «Енна», відзначеними на «Коронації слова». Видавництва сьогодні шукають рукописи, які пройшли відбір літературознавців і критиків. І це правильно. Це вселяє надію, що і в Україні будуть видавати книжки цивілізованим способом,  а не тільки за гроші.

– Не секрет, що Ваше із Володимиром Лисом подружжя називають письменницьким. Нашим читачам буде цікаво знати, чи не виникало у вас задуму написати спільну книжку?

– Ні. Навіть не уявляю, як двоє людей можуть писати одну книжку. У нас різні стилі – і в журналістиці, і в літературі. До того ж, Володя пише ручкою, а я зразу набираю на комп’ютері. Маємо тільки одну книжку, у якій під спільною палітуркою вміщено  твори двох авторів. Це збірник, до якого увійшли наші радіоп’єси, що в різні роки стали переможцями всеукраїнського конкурсу «Відродимо забутий жанр». Але навіть на спільній обкладинці – дві назви: Надія Гуменюк «Охоронець для Янгола» і Володимир Лис «Полювання на брата». А загалом ми дотримуємося одного неписаного правила: кожен має право на власний творчий простір, ніхто нікому нічого не нав’язує. Читаємо твори одне одного, коли вони вже написані.  Звісно, вже тоді можна і обговорити, і щось порадити, і навіть покритикувати.

–  Письменників називають нервами суспільства, митці тонко відчувають суспільні події. Як Ви пережили цей непростий рік? І чи з’явилися у Вас твори, присвячені цьогорічним подіям?

 – Митець –  і оголений нерв суспільства, і його камертон. Звісно ж, було багато  болю і тривог, багато переживань, були і сльози, коли ми проводжали в останню путь полеглих героїв. Але я сьогодні хочу сказати про інше – про  гордість. Як ніколи, маємо підстави для цього почуття за свою націю.  Націю, яка так  багато страждала саме через свою глибинну, закодовану на генному рівні  волелюбність, через свій одвічний спротив тим, хто хотів перетворити її на придаток чужої імперії, хто організовував у ній голодомори, влаштовував терор, розстрілював її найкращих представників, нищив мову.  Й ось у цих  складних, дуже непростих сучасних умовах викристалізувалася очевидна істина: душа України незнищенна, ми маємо не тільки героїчну історію, але й нових героїв,  в умовах незалежності підросло покоління українців, яке пишається своєю країною і яким вона може пишатися.

Щодо творів. Так, у мене є вірші, присвячені цьогорічним подіям. Вони були надруковані, виступала з ними перед людьми. Проза, вочевидь, ще попереду.

– Чим потішите маленьких і дорослих читачів у прийдешньому році?

– Дві книжки для дітей – поетична і прозова – уже готові до виходу у світ. Нещодавно закінчила роботу над новим романом. А зараз  на робочому столі публіцистика. Тема – Розстріляне Відродження. «Коронація слова» наступного року планує провести низку заходів і видати збірник, присвячений українським митцям 20-х – 30-х років минулого століття, які були репресовані радянською владою. До участі запрошені лауреати «Коронації слова», у тому числі й ми з Володимиром. Тож якраз досліджую долю одного з поетів, розстріляного у Сандармоху.

– Що Ви хочете побажати волинянам загалом, і читачам «Слова Волині» зокрема?

– Бажаю усім любові – і людської, і Божої. Бо вона оберігає від зла і надихає на добрі справи, без неї неможливі ні щастя, ні успіх. А читачам «Слова Волині» – цікавого читання на весь рік.

Ольга ЛЯСНЮК
2019-02-21 01:41:45
Коментарі

))))

2015-01-02, 21:15:39

Многії літа! Спасибі за книжки! (Відповісти)

Çàãðóçêà...