Слово Волині

Неділя, 20.08.2017

Всі новини Волині на одному сайті

Завтра в педколеджі — зустріч із унікальним вчителем на першій в Луцьку не(конференції)

Коментувати
0
12:15 30.03.2016

У Луцьку днями відбувся третій семінар з вальдорфської педагогіки, який організувала ГО “Дванадцять”. Постійними лекторами тут вже були подружжя Олени та Маттіаса Кілльге. Але вперше в Луцьку побувала зі своїми дужке глибокими і вражаючими лекціями перекладач, вчитель філософії та релігії в Німеччині (живе там з 1997 року) Ярослава Терлецька-Блек.

І завтра, 31 березня, вона буде учасником першої на Волині (не)конференції міні-EdCamp Lutsk – 2016, яка відбудеться на базі Луцького педагогічного коледжу (м. Луцьк, просп. Волі, 36).

Довідково:

Україна – 24-та країна у світі, яка приєдналася до міжнародної спільноти (не)конференцій EdCamp у 2015 році. EdCamp – це унікальна платформа професійного зростання для вчительства України. Тематика міні-EdCamp Lutsk – 2016 «Інноваційні педагогічні технології». (Не)конференція проходитиме в новому форматі дискусійного заходу.

Тож почне роботу (не)конференція о 10.00. (реєстрація з 09.00 до 10.00); закінчення – о 18.00.

Лекція Ярослави Терлецької-Блек — о 12.15 ранку.

А зараз кілька слів про те, хто ж вона така  і чому гаряче зацікавлена в тому, аби вальдорфська педагогіка була ще й українською.

- Ярославо, розкажи, як ти прийшла до антропософії?

- Через вальдорфський семінар, на який мене запросили перекладачем. На той час я навчалася німецької філології та філософії в Чернівецькому унівеситеті, тож мені було цікаво повправлятися мови з німцями вживу. Союз нарешті розвалився і запахло свободою навіть у педагогіці.

- Ось уже 20 років ти чекаєш на українську вальдорфську школу. Що для тебе український вальдорф?

- Насамперед це мова. Коли я віддаю дитину в німецьку школу – то навчання там провадять німецькою, так і з будь-якою іншою мовою. У Китаї вальдорфські школи китайською, у Франції - французською, в Грузії - грузинською. Мені було дуже дивно і боляче спостерігати вальдорфський рух в Україні, де фактично все відбувалося і перекладалося російською. Я була таким собі екзотом у цій тусовці. Мені раділи, але на семінарах на українську ніхто не переходив. У кінці 90-х американці і шотландці українського походження почувши, що в Україні розвивається вальдорфський рух, загорілися нам допомагати. Приїхавши до Одеси на семінар, вони були шоковані “всеросійськістю”, яка там панувала. Вони не розуміли нічого, бо виросли в діаспорі, але їм казали, що є одна людина з Москви і тому треба говорити російською. Вони того не знесли, і поїхали собі далі за океан і дивуються з нас, таких дивних і неясних, певно, й до нині. Український вальдорф це, звісно, не зовнішнє: у вишиванці до школи і кожен день починати з гімну. І це, звісно, не моління на Шевченка, хоча його треба знати як німці - Ґьоте і Шіллера. Власне знати, а не абстрактно “шанувати”. Це є, насамперед, для мене внутрішня повага і любов до своєї мови і землі, яка обов’язково буде крокувати поряд із цікавістю і повагою до чужого. Тому у вальдорфській школі вчать кілька іноземних мов. Серед яких обов’язково одна - сусідня, тобто в Луцьку це може бути польська. Це також подорожі своїм краєм з різними проектами, робота на фермах і в садах, похід у гори і пізнання рослин і каменя. А ще - це малювати те, що пережив і бачиш, визбирування сміття, посадка лісу, майстрування човна, яким можна буде спускатися по Дністру, розмови з сучасними письменниками і малярами, музикантами, спів і гра на різних, також і народних інструментах, які діти самі змайструють. Власне, все, що може допомогти малій людині стати зрілим, свідомим і працьовитим членом свого суспільства. Тоді, може, припиниться вічний стогін: а що я можу? І буде більше радісних вигуків: о, проблема! Давайте придумаємо, як її вирішити. Це стосується і вчителів: вальдорфське в Україні - це не калька з німецької і не калька з російської. Це вічний пошук, рух і творчий процес. У нас для цього все є, тому мужні – вперед!

- Як вчитель філософії та релігії ти неодноразово чуєш закиди про те, що вальдорф — це яксь секта. Як відповідаєш?

- Секта – це завше закритий простір із незмінними законами і доґмами, які не підлягають не тільки зрушенням, але навіть сумнівам. Коли уважно читати Євангеліє, я вже не говорю про грецьких філософів до і після християнських, як і розумних думаючих людей просвітницької доби, то можна пізнати багато цікавого про ті “закони”, над якими варто самому задумуватися і робити власні кроки до вивільнення із пут і ярма у голові. Вальдорфська педагогіка є одним із таких навчителів, що допомагає і дитині, і дорослому творчо та вільно, без догм і рамок, підходити до найцікавішого і найважчого проекту: Людина. Проте з людиною, яка переконана у “чортівні” всього чужого, непізнаного і незнаного, сперечатися немає змісту. Коли начитані фарисеї і книжники, які певно вже всі розуми поїли, спитали Христа, де він живе (в перекладі на нашу буденну мову: а ти хто такий, і звідки взявся, і взагалі, чи є в тебе папірчик з печатками, і докази про родословні з’язки з Царем-Давидом, чи ти радше тесля-бідота з Назарету?) він сказав: прийди і подивись! Не більше і не менше. Отож, у кого є питання, хай йде і дивиться. У кого є тільки відповіді – той пише пасквілі і скарги. Я не осуджую цих людей, бо то від страху, що все рухається і змінюється, від страху, що все може виявитися не таким, як у школі вчителька казали, чи як ” всі люди роблять”, чи “як Бог приказав”. Бо насправді він нічого не приказував. Він, я говорю про найсучасніший прояв Божественного у людстві, про Христа, приніс людині у час скрути дві речі, як крила порятунку з безодні: любов і свободу. Одне не може існувати без іншого. Це наш найкоштовніший дар і наші найтяжчі пута. Тому так важливо вчитися цим речам змалку: думати, відчувати і діяти вільно.

- Ти переклала багато вальдорфської літератури. Що пишеш сама і над яким перекладом працюєш зараз?

- Першим моїм перекладом був “Календар душі” Рудольфа Штайнера. Я ще навчалась в університеті, але навіть моєму професору було цікаве щось таке дивне, як, до речі, і “Філософія свободи”. Поштовх перекладати був мотивованам всім вище згаданим. Перекладала вірші і вислови для дітей у школі, бо часто чула, що є тільки російською. Деякі вийшли у збірочці “З ранку до вечора”. Віршів назбиралось більше, але також казок, оповіданнь, есеїв, які писалися і видавалися німецькою мовою. Певно, час себе саму перекладати. Дуже хотілося б перекласти Гьольдерліна і ще купу всього. Можливо, з часом. Наразі пишу оповідання для дітей і дорослих про смерть. На стогін, що у нас немає віршів чи казок для школи чи садочка сьогодні відповідаю одним словом: дурниця! Ідіть і знайдіть. Це може бути справжня просвітницька місія: відкривати старі й нові книжки, розвивати культуру і мову, яка була б живою і веселою, грайливою і підперченою місцевими смаколиками. Боюсь, що вона у нас стає антикварною, навіть у Львові. Мене, для прикладу, вражають такі речі: у 2012 році вийшла збірка чудових віршів Чеслава Мілоша, перекладених найталановитішими нашими сучасними письменниками і поетами, вийшла тиражем 1000 примірників і їх не розкупили до сьогодні! 45 мільйонів населення! Це насправді сумно.

- Твої очікування від вальдорфського семінару в Луцьку справдилися?

- Дуже хотіла побачити це місто, де жили колись і живуть зараз стільки талановитих людей. Таке враження, що всі рушійні малярки зібралися наразі у Луцьку і це, звісно, геть не все, що можна сказати. Радію знайомству з новими і відкритими до світу людьми.

- Живучи в Німеччині, ти бачиш розвиток вальдорфської педагогіки. Які важливі моменти радиш не упустити при створенні нової ініціативи на Західній Україні?

- Вчитися радіти успіхам того, хто поряд з тобою робить вашу спільну справу. Вчитися дивитися на помилки і погрішності іншого з розумінням і радше сміятися разом, ніж вказувати пальцем. І така важлива річ, відсутнісь якої часто руйнує ініціативи, особливо у постсовіцьких країнах: готовність брати на себе відповідальнісь за власні дії і за дії твоїх співдумців і співтворців.

Нам насправді не потрібно одного шефа, цісаря чи керманича. Кожен з нас є потенційним носієм царської корони, як і носієм тернового вінця, тільки тому, що у нас є голова. Але як на круглому столі короля Артура, у кожного героя є свій час одягнути ту корону і є своя пригода, за яку він відповідає. Інші в той час моляться за брата в дорозі і знають, що коли він повернеться і розповість, то всі вони стануть багатшими досвідом і міцнішими у братерстві таких індивідуально-різних, але об’єднаних одним духом.

- Твої побажання читачам? 

- Не бійтеся нічого!

Юлія МАРУШКО

P. S. Долучайтеся до вільної вальдорфської ініціативи у Луцьку!

e-mail:waldorf.lutsk@gmail.com

Група у фейсбуці: "Вальдорф-Луцьк"

Більше інформації: www.marushka.de




2017-08-20 10:41:46
Коментарі