Слово Волині

Субота, 21.10.2017

Всі новини Волині на одному сайті

Протоієрей Володимир Вакін: «Пастор має вести громаду за собою, а не йти позаду»

Коментувати
0
12:50 01.05.2016
До маленької церкви Святого апостола Филипа, що у районі вулиці Чернишевського в Луцьку, ґрунтовими стежками можна підійти звідусіль. Простір навколо споруди немов символічно передає той простір душі, яким живе її настоятель – протоієрей Володимир Вакін. 

Він – людина надзвичайно багатогранна та цікава. Його можна слухати і слухати, бо якось по-особливому вміє тримати аудиторію. І неважливо, це десятки людей чи один слухач. Йому всього тридцять три, а встиг уже чимало. Шість років є настоятелем церкви, три останніх роки обіймає також посаду ректора Волинської православної богословської академії Української православної церкви Київського патріархату. А ще він науковець, поліглот, турботливий батько. Його день розписаний погодинно, але між усіма клопотами вдалося виокремити те, для чого живе, працює, молиться...

Для самореалізації

«Не було в мене мрії з дитинства стати священиком. Бачив себе, мабуть, футболістом. Але через стан здоров’я від такого наміру довелося відмовитись. Батько рано помер, і тому рано прийшло розуміння життєвих труднощів, що й сформувало світогляд. Це розуміння згодом переросло в думки про місце людини у світі, її призначення. 

Мій вибір життєвого шляху великою мірою був інтуїтивним. Якщо ти чогось і не знаєш, а прагнеш, то Господь тебе направляє. Така поведінка типова для церкви: людина не завжди знає всі церковні канони, але інтуїтивно вона чинить правильно. Я щасливий, що зміг це відчути і що Господь відкрив мені таку дорогу. Це відповідальний вибір, тут не можна помилитися чи несерйозно поставитися. Не так важко опанувати богословську науку, як важко сформувати себе як цікаву особистість, як пастиря, що веде паству за собою, а не йде позаду». 

Для своєї пастви

«Коли отримав парафію, то правильніше сказати – отримав голе місце. Пригадую, що там, де мала постати церква, навіть хреста ніде було поставити – все в ямах та будівельному смітті. Згодом місце розрівняли, хрест поставили, і так почалася наша церква. Коли була спека, то єдиним сховком ставала тінь від цього хреста. Роки, протягом яких тривало будівництво, дуже багато мені дали, вони глибоко закарбувалися в серці. Пам’ятаю знайомство з людьми, як вони допомагали, як підтримували один одного. В цю церкву люди вклали не тільки свої кошти, вони часточку себе вклали. Бувало, і під дощем молилися, бо ніде сховатися, і в мороз, коли ще й вікон у церкві не було. Такий храм ці люди ніколи не поруйнують. Паству свою дуже люблю, прикипів до неї душею та серцем. І люди, і храм мені дорогі. Коли помру, то хотів би, щоб мене тут поховали».

Для розвитку 

«Щодо розвитку навчального процесу в академії – то тут ми прогресивні. Аудиторії обладнано сучасними засобами, окремі дисципліни викладачі можуть читати за посередництвом скайпу. Польську та грецьку мови викладають носії цих мов, що є дуже результативним. Проводимо серйозні конференції, видаємо чимало матеріалів. Порівняно з іншими навчальними закладами, академія не є надто великою, тому зміни й нововведення даються нам відносно легко. Ми можемо самі їх генерувати і самі впроваджувати. Рушієм розвитку є насамперед наш владика Михаїл, який прагне бачити саме таким цей навчальний заклад. Він спрямовує, ректорат – реалізовує».

Для студентських сердець

«Процес формування особистості пастиря залишаємо вкрай консервативним. Людина ж і нині є такою, як тисячу років тому, і спокуси ті самі: заздрість, жадібність… І методи, як їх у собі побороти, мають бути незмінні. Саме через це у питаннях дотримання посту, молитви академія залишається консервативною в хорошому значенні цього слова. Хлопці мають навчитися виховувати в собі силу волі та вміння бороти пристрасті. Нашу дисципліну можна порівняти хіба з дисципліною військового училища. Це ж загальновідомо: щоденне виконання правил формує звичку, звичка переростає  згодом у спосіб життя. 

Взагалі виховний процес у духовній освіті, на мою думку, важить навіть більше, ніж власне науковий. Якщо людина розумна, це не означає, що вона порядна. А розумна і непорядна – це ще страшніше, бо вона свідомо чинитиме зло. Щирий пастор підтримає й вимолить людину з гріха, бо так зуміє поспівчувати й перейнятися її болем, що частину себе вкладе в цю людину. Такий пастор може і не вміти красномовно проповідь читати чи гарно співати, але співпереживатиме і знайде шлях, як грішну душу від пристрасті звільнити. Це щастя – бути таким священиком». 

Для науки

«І я особисто, і наші студенти вчимо грецьку мову. Ми прагнемо вивчати православ’я з першоджерел, пізнати його в оригіналі. А більшість літератури написано саме грецькою. В основі православ’я лежать внутрішня свобода, внутрішній простір. Саме внутрішньою свободою долається пристрасть, і тільки тоді людина досягає щастя. У російському прочитанні православ’я несе залякування і страх, там розірваний зв’язок пастора і пастви. Коли православ’я стає політичним, воно перестає розвиватися». 

Для себе

«Дуже люблю подорожувати Україною. Вона цікава, різноманітна. Карпати, Закарпаття – дуже самобутні. На Тернопільщині та Львівщині сила-силенна старовинних замків, які просто руйнуються, і на це боляче дивитися. Дуже люблю Центральну Україну. То такий простір, такий дух свободи, що люди, які там живуть, апріорі не можуть бути рабами». 

Інна ПІЛЮК
2017-10-21 20:56:03
Коментарі
Çàãðóçêà...