Слово Волині

П'ятниця, 25.05.2018

Всі новини Волині на одному сайті

Історія мужньої жінки: як молода лучанка рятує бійців на передовій. ФОТО

Коментувати
0
16:32 11.02.2018
Лучанка Надя Кононова пішла на війну не заради геройства та подвигів, а щоби рятувати життя. Якоїсь миті не просто зрозуміла, а відчула – війна стоїть за дверима. Тому не вагалася ні хвилинки. Змінила костюм і туфлі на мультикам і берці. І нарівні з чоловіками вона – тепер уже старший сержант. 

Каже, на війні втомилася боятися. Якось просто забула про страх, забула, що вона жінка. Стала бійцем. Так само, як усі навколо, пише ІА Волинські новини.

 Надія на життя: молода лучанка рятує бійців на передовій

Військовий медик

Стати лікарем дівчина мріяла з дитинства. Хірургом був і її дідусь. Дівчина навіть народилася в День медика. Розповідає, що з усіх ляльок робила своїх пацієнтів. Тому їй навіть на думку не спадало обрати іншу професію.

Зараз Надя упевнено крокує в берцях володимирським сквериком. Вона – військовий медик. Ще кілька місяців тому дівчина була у зоні АТО й оперувала бійців.

Просто дивитися новини, каже, стало нестерпно боляче, а питання «Раптом врятую комусь життя?» ніяк не давало спокою. Вона не дуже уявляла, що її чекатиме на фронті. Хто повертався, розповідав: легко там не буває.

«Але це були тільки розповіді. Я не пробувала цього сама. Тому поїхала, відчула, зрозуміла. Так, важко. Але усі – як велика сім’я. І коли ти, дівчина, приїжджаєш – на тебе дивляться з повагою, – зізнається вона. – Що не побоялась. Медики дуже потрібні на передовій. Було страшно, але з часом до усього звикаєш».

Старший сержант, фельдшер 30-річна Надія Кононова – на службі з 2010 року, в АТО – з 2014-го. Вісім років служить у Володимирі-Волинському на посаді фельдшера зенітно-ракетного артилерійського дивізіону. Службу в зоні АТО розпочала у складі медичної роти, працювала старшою медсестрою у складі Луцького госпіталю, допомагала проводити операції хірургічній бригаді. У листопаді бригаду вивели з АТО. Зараз вони дислокуються у Володимирі-Волинському. Чекають нових розпоряджень.

«Справжні бійці – це люди, які усвідомили, що важливо не те, скільки в тебе м’язів, а те, що в тебе у голові. І їм байдуже, якої ти статі. Бути жінкою на війні означає стати в десять разів сильнішою. Треба постійно боротися зі страхом», – Надя говорить чітко й виразно. Так, ніби ця воєнна дисциплінованість торк­нулася навіть її мови.

Бронежилет важить 16 кг, ще є автомат і сумка «невідкладки», а бігти треба нарівні з усіма, рятувати життя. Надя запевняє: передусім вона – військовослужбовець, а вже потім дівчина.

«У воєнній частині мого життя немає героїчних подвигів, – каже вона. – Подвиги та геройство – справа воїнів. Справа медиків – невпинна повсякденна праця. Робимо те, що маємо робити».
 Надія на життя: молода лучанка рятує бійців на передовій

 Надія на життя: молода лучанка рятує бійців на передовій

 Надія на життя: молода лучанка рятує бійців на передовій


Надія на життя

Дівчина була у найбільш гарячих точках – Маріуполі, Оленівці, Березовому. Вона каже, що зовсім не пригадує деталей з найважчих митей. Тим паче – тодішніх розмов. Пригадує тільки роботу. Безперервне її тривання. Оперували на першій лінії оборони. Медикам доправляли поранених під час обстрілів, з блокпостів та з поля бою. Працювати доводилося і вдень, і вночі.

«На війні жили в окопах, наметах, бліндажах. Було дуже важко виживати в таких умовах. Це миття в тазиках і дерев’яні туалети. Але до усього звикаєш. Ми перебували на відкритій місцевості, у неокопаному авто, – каже Надя. – Я була єдиною жінкою і єдиним медиком. Тоді ще не було таких знань про війну. Ми постійно були під обстрілами. На щастя, у мене на операційному столі не померла жодна людина. Усіх бійців після надання допомоги відправляли в госпіталі. Проводили операції від найлегших осколкових поранень до зупинки артеріальних кровотеч та ампутації кінцівок. Зашивали, діставали осколки. Медикаментозне забезпечення було хорошим – у нас був стерильний матеріал, хімічні розчини для дезінфекції інструментів. Луцький військовий госпіталь надавав нам усе, що потрібно».

На запитання, де знаходила розраду під час напружених днів на сході, дівчина відповідає: у тваринах – котах та собаках, які жили при таборах. За її словами, на війні тварини – це єдиний позитив та радість.

«Якось вдалося урятувати життя хлопцеві. Але довелося ампутувати йому ногу. Став калікою, – пригадує Надя. – Я якраз робила перев’язки, коли йому зателефонувала мама. А він таким бадьорим голосом: «Матусю, не переживай так! Зі мною усе гаразд. Мене тільки трошки зачепило». Серце тоді так стиснулося, стало дуже боляче. Подумала: у мене теж є мама. Вона також переживає».

Мама навіть не знала, що Надя поїхала на війну. Але якось дівчина обмовилася, а ще знайшлися спільні знайомі, які її там побачили і розповіли матері. Вона схвалила вибір дочки, хоч їй це далося нелегко.

«Мама і бабуся дуже хвилювалися, – каже вона. – І зараз переживають, часто плачуть. Але уже звикли, змирилися. У мене немає чоловіка та дітей. На жаль, армію і шлюб годі поєднати. Дуже хочу, щоб закінчилася війна. На війні мрію лише про одне: сім’ю та дітей. Але поки я на службі, це неможливо».

Надя каже, що чоловіки на війні ставляться до жінок як до рівних, а коли треба, то і допоможуть.

«Мені ніхто ніколи не закидав: «Ти жінка, нема тобі що тут робити», – каже вона. – Також не доводилося бійців заспокоювати та втішати. Це вони мене підтримують, оберігають. Вірю: Україна переможе. А я тут для того, щоб рятувати людей. Готова на все йти і будь-якою ціною рятувати людину. Мені часто доводилося ризикувати своїм життям. Якщо треба буде, робитиму це ще. Усяке на війні було. Снаряд міг влучити і в нашу машину, але ж обійшлося. Щоразу, коли є можливість, телефоную мамі. Кажу, що жива, здорова, що все гаразд. Мама, як зав­ше, плаче. Так, як кожна мама, що переживає за життя своєї дитини».

Дівчина зізнається: буде на війні до останнього. Бо на фронті вона для бійців – надія на життя.
 Надія на життя: молода лучанка рятує бійців на передовій
2018-05-25 17:59:25
Коментарі
Çàãðóçêà...