Слово Волині

СПЕЦПРОЕКТ

Подорожі волинян

Всі новини Волині на одному сайті

Де покояться мощі Лаврентія Чернігівського?

Коментувати
0
15:03 17.09.2015
Є на землі місця, куди хочеться повертатися. Над ними не владний ні час, ні люди. І хай скільки б намагався відгадати таємницю духовного тяжіння, все одно нічого не вийде: вона наче на поверхні й заодно дуже глибоко в серці, тож залишається тільки тішитися ще однією зустріччю із сокровенним.

Одним із таких куточків України є Чернігівський Свято-Троїцький кафедральний собор, будівництво якого розпочалося навесні 1679 року, але через брак коштів попервах   практично не велося. І тільки коли гетьманом вибрали Івана Мазепу, він виділив на  благу справу 10 тисяч золотих монет. Згодом видав Універсал, згідно з яким усі млини, розташовані на річці Реті, мусили фінансувати спорудження храму. Колись на західній частині обителі навіть вигравірували напис про те, що саме завдяки цьому ясновельможному пану постав собор, але його з політичних мотивів за трохи стерли. У 1695 році храм освятили і  перенесли до нього чудотворну ікону Іллінської Божої Матері.

З висоти пташиного польоту, із  дзвіниці з хрестом, що споруджена в 1771–1775 роках,  оглядаємо все довкола. Чернігів – наче на долоні, до землі –  майже 60 метрів. Підніматися сюди нелегко, але справа варта зусиль. Сама дзвіниця –  у стилі пізнього бароко, має незвичайний план і ввігнуті всередину фасадні стіни.

Свято-Троїцький кафедральний собор – давньоруський шестистовпний храм, який має сім бань. При вході – вікно у вигляді православного хреста, що є особливою ознакою чернігівських барокових храмів. Окремі ніші імітують вікна. В інтер’єрі собору зберігся стінопис ХVІІ–ХVІІІ століть. Архітектором храму був вільнюський зодчий Йоганн-Баптист Зауер. Колись у ньому стояв величезний п’ятиярусний іконостас на всю ширину церкви і заввишки 20 метрів, але він не зберігся. У 1974–1985 роках кафедральний собор реставрували. Його висота всередині становить 35 метрів, а розміри – 38 на 26 метрів.

У храмі  зберігаються кіоти і раки з мощами святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського, та святителя Філарета, архієпископа Чернігівського.  Та чи не найбільше паломників притягує до себе постать нашого сучасника – преподобного Лаврентія Чернігівського, зарахованого до лику святих у 1993 році. «Величаємо, величаємо Тебе, преподобний наш отче Лаврентіє…» – чуємо біля раки з мощами батюшки. Дві молоді жінки-паломниці після щирої молитви до святого своїми ангельськими голосами наповнюють храм і змушують присутніх у ньому повернутися до місця, де щойно били земні поклони в надії на покровительство преподобного.

Саме йому належать численні пророцтва про останні часи перед приходом антихриста, це він закликав не боятися цього, а бути готовим перенести всі випробування і біди. «Прийде час, коли почнеться війна всесвітня, –  віщував отець Лаврентій, який упокоївся у 1950 році. – А в її розпал скажуть: давай оберемо собі одного царя на весь світ. І оберуть! Антихриста, як головного «миротворця» на землі». Не хочу проводити аналогій з тією війною, що на Сході України, але ж нині воює мало не півсвіту! Невже ці часи настали? Ніхто не дасть відповіді на таке складне запитання. Але час змушує замислитися над нашим переповненим ненавистю, лицемірством, грошолюбством, обманом, братовбивством життям. Хіба не останні часи зі сплеском незнаних досі хвороб? А висловлювання преподобного про те, що «в пекло йдуть стільки душ, як люди з храму, а в рай, як люди в храм у будній день» хіба не застерігають від гріха, не спонукають змінитися, дбати не лише про матеріальне, а й про душу?

Уродженець села Карильського, що на Чернігівщині, схиархімандрит Лаврентій з молодих літ присвятив своє життя монашому подвигу і багато потрудився для відродження цієї обителі. Тому до його мощей ідуть і їдуть звідусіль, щоб вклонитися преподобному, знайти у храмі душевний спокій, залікувати болючі рани.
У підвалі кафедрального собору є сімейний склеп Милорадовичів. Там хоронили колись чернігівських архієреїв. 

Біля південного фасаду собору розташована могила відомого поета-байкаря Леоніда Глібова. На ній встановлено його бюст. А на північній стороні собору, над склепом російського дипломата Григорія Щербини, який народився в сім’ї чернігівського теслі, споруджено каплицю. Він зробив блискучу наукову кар’єру і трагічно загинув на посту російського консула в Сербії у 1903 році.

Викликає інтерес у паломників і друкарня, збудована в ХVІІ столітті, й Іллінські ворота, і Введенська трапезна церква, яка нині є студентською церквою Чернігівського духовного училища псаломників-регентів. Із західної сторони собору видно двоповерховий будинок архімандрита, споруджений 1750 року, де й розміщене це училище.

«Краще один раз побачити, ніж десять разів почути» – так кажуть про те, що справді варте уваги. Чернігів стародавній гостинно розкриває свої обійми і людям віруючим, і тим, хто цікавиться історією України. Але він нікого й ніколи не залишає байдужим – і в цьому ще одна його цінність.

Наталія ЛЕГКА,
Стара Вижівка–Чернігів.
Фото автора
2017-06-24 10:09:43
Коментарі