Слово Волині

СПЕЦПРОЕКТ

Подорожі волинян

Всі новини Волині на одному сайті

Як іноземці в Карпатах чугайстра шукали

Коментувати
0
15:25 22.02.2016
Затятий мандрівник Ігор СЛУЧИК із Жидичина Ківерцівського району зробив для популяризації української культури більше за багатьох політиків та діячів!

У кожного з нас є захоплення, в якому знаходимо порятунок від повсякденної рутини та заклопотаної біганини. В когось воно публічне, в інших – для себе, а треті ним прославляють свій рідний край. Отак і Ігор –  хоч би де працював, завжди впродовж року збирав гроші для того, щоб відпустку провести в поході на край світу. Тільки  сходжень на гірські вершини понад 4000 метрів у нього  близько десятка! Хто в темі, той знає, що це доволі серйозний результат. Понад те, кожне неодмінно закінчувалось виконанням «Ще не вмерла України», тож наш гімн уже чули хребти Уралу, Аляски та безмежні альпійські простори.

Цього разу наш земляк не долав закордонних перевалів, а показував своїм закордонним друзям Карпати. Причому робив це, як на нинішні реалії, у незвичний спосіб – на лижах. Тож коли карпатські річки дихали морозною парою, а гірські вершини дрімали під зимовою ковдрою снігів, весела компанія мандрівників із Литви, Латвії, Росії, Естонії та України вирушила в пішо-лижний похід.

– Народ у групі зібрався різний, – посміхається Ігор Случик. – Головним серед нас був Рустем Хайрутдінов із Вільнюса. Це людина, яка не втомлюється доводити, що ніщо так добре не об’єднує народи, як похід. Рустема знаю чотири роки. Саме завдяки йому я став на похідні лижі на Південному Уралі й вдосконалив свої вміння у Скандинавії. Аугеніус з Вільнюса – великий любитель одиночних походів і твердопаливних туристичних печей із турбопіддувом. Володя з Риги смачно готує на вогнищі й збирається в чотиримісячний похід по Гімалаях. Олена з Нарви – відважна дівчина, що розмовляє з духами та співає автентичні пісні. Ілля з Москви – як бенгальський вогник: розсипає навколо себе іскри гумору і веселощів. Тадеуш із Вільнюса воістину золота людина, як за відтінком волосся, так і за своєю мовчазністю. Річардас із Вільнюса – справжній географ, навіть зачіскою нагадує Паганеля з фільму «Діти капітана Гранта».        

Певна річ, що в такій поліетнічній компанії гідом у Карпатах був волинянин, який робив усе від нього залежне, щоб у гостей склалося якнайкраще враження про Україну. Тож подорож відбувалася під акомпанемент Ігоревих розповідей про звичаї та традиції українців, а щоб гостям надовго запам’яталася лижна мандрівка, за вечірнім вогнищем наганяв емоцій оповідями про містичного чугайстра.

Із самого початку група поставила собі мету піднятися на найвищу точку України –  гору Говерлу (2061м), яка, до слова, по-угорськи звучить як «Hovar» і перекладається як «Снігова гора». У день сходження на її схилах було напрочуд тихо. Хлопці навіть не сумнівалися, що це заслуга Олени, яка напередодні ввечері співала біля багаття коляду карпатським духам і випросила в них гарну погоду.

Однак що ближче було до цілі, то погодні умови дедалі більше псувалися. Та хіба це могло завадити відчайдухам?  Видряпавшись на 2061 метр, уся інтернаціональна ватага  приєдналася до акапельного виконання гімну України, який уже затягував бадьорий хор інших туристів. Після цього, за давнім правилом альпіністів, подорожувальники подякували горі за те, що впустила до себе, та помчали на лижах до дерев’яного притулку на перемичці між Говерлою та Петросом. 

Рано-вранці з екологічного будиночка компанія подалася в напрямку гори Петрос. Закутані в снігові шалі смереки злегка погойдувались у такт мелодії вітру й вітали лижників, струшуючи свіжий сніг. Виходило майже як у кінофільмі про «Дванадцять місяців». У лижних подорожах є перевага – можливість ковзати по лижні й не провалюватися  з наплічником по пояс у сніг.

Лижами «Бескиди», якими користувалася група, керувати досить легко. Щоб загальмувати, треба… впасти, щоб повернути ліворуч-праворуч – також впасти. Тому певні частини тіла мандрівників надовго запам’ятали українські гори.

Але в казковому лісі є й темні сили. Підходячи до гори Петрос, лижники побачили, що шлях на вершину щільно завішений сніговою хмарою, а схили безжалісно прострілює крижаний вітер. Случик і компанія вирішили не дражнити войовничих духів гори і почали небезпечний спуск до колиб пастухів, а потім у ліс до свого намету. Отак Говерла впустила, а Петрос – ні. 

Сказати, що іноземці були задоволені, – то нічого не сказати! З їхніх же слів, вони потрапили в зимову казку, в якій не лише познайомилися з колоритними місцевими жителями, а й пізнали примхливу вдачу Карпат, коли сонечко блискавично змінювала заметіль. Гості будь-що захотіли побувати у наших горах в іншу пору року, щоб відчути весняну магію рожевого килиму крокусів, почути літній передзвін високих долин та вдихнути на повні груди грибний запах осіннього лісу. Тож продовження неодмінно буде!

Андрій СОБУЦЬКИЙ
2017-10-23 18:07:45
Коментарі
Çàãðóçêà...