Слово Волині

СПЕЦПРОЕКТ

Подорожі волинян

Всі новини Волині на одному сайті

Михнівка – місто, якого немає

Коментувати
0
16:40 03.05.2016
Нескладно зрозуміти, чому мешканці нинішньої хутірської вулички біля відомої в Україні жіночої обителі так охоче прийняли відновлення Михнівського монастиря в 1996 році. Нині на адміністративній карті Волині немає й згадки про такий населений пункт, як Михнівка. Та в мережі автоперевезень ця назва є: якщо їхати маршрутом «Ковель – Хотешів», то автобус підвезе вас під самісінькі монастирські стіни. А на квитку буде зазначено «ДО: Михнівка АП».


Простір, спокій та тиша

Сьогодні поліські пейзажі в цій місцині нічим не нагадують про потрясіння, що неодноразово пройшлися михнівськими землями. Біля Свято-Стрітенської жіночої обителі все вражає чистотою і відкритістю – від полів та вуличок до облич людей. Інакше тут і бути не може, адже не випадково православна обитель встояла і в роки окатоличення та закріпачення, і коли тривали антицерковні випробування. Як вікові монастирські дуби, щось непереможне в цій землі переросло всі незгоди та залишилось непохитним до сьогодні.

Краєзнавці кажуть, що коли під час Другої світової сюди дійшли німці, вони були вражені: на їхніх картах Михнівка позначили як повноцінне місто. Однак на той час про це можна було вже тільки згадувати. Нині цей населений пункт взагалі не виокремлюється, на вуличці біля монастиря є ряди хатин, жителів котрих свого часу приписали до двох сусідніх сільських рад – Видричівської та Бузаківської. Як так склалося? Вочевидь через колишній колгоспний поділ: хтось із михнівських пішов працювати на одне господарство, хтось на інше.

Михнівка – від міста до хутора

У 1637 році активний діяч Луцького православного братства Філон Яловецький став власником цієї території та заснував містечко Михнівку. Він отримав привілей та розповсюдив на цю землю, до того малозаселену, Магдебурзьке право, і край почав розвиватись. Братчик розбудував і монастир, тоді – чоловічий. Відтоді там правилась православна служба, у храмі, що був зведений ще 1642 року і діє дотепер.

Коли Яловецького не стало (подейкували, що піти зі світу чоловікові «допомогла» дружина-католичка), його, як каже легенда, поховали на цій території насельники обителі. Пані Яловецька скоро ліквідувала монастир, а землі потрапили у володіння польських поміщиків. Проте Стрітенський храм не закривали, і Михнівка й далі жила своїм життям. А от з 1831 року міщанам довелось боротися за свій статус: коли ця територія потрапила під юрисдикцію Російської імперії, Магдебурзьке право скасували, а землі містечка мали піти під панщину. Судова справа тривала понад 10 років, і врешті останній польський поміщик дістав дозвіл виселити звідси людей. Втім, вони домоглися рішення уряду не записувати їх кріпаками. Їхні будинки розібрали, землі виорали, у Михнівці залишилася жити тільки одна сім’я біля церкви. Ще через кілька десятиліть, за записами з історії Волинської губернії, тут взагалі жили тільки священик і псаломник. 

Кілька фактів про Михнівську обитель

Місцеві жителі стверджують, що на території монастиря не приживаються плазуни, хіба невеличкі ящірки – навіть якщо спеціально перенести сюди змій із навколишніх лісів, де їх більш ніж достатньо.

За радянських часів з найстарішого храму обителі зробили склад міндобрив.

Деревина, з якої складено Свято-Стрітенський храм, за понад чотири століття лишилася неушкодженою, це було виявлено під час реставрації споруди вже в наші дні.

У 1980-ті роки ширилися чутки, що старовинний храм хочуть знищити підпаливши, однак до цього не дійшло.

Величезні дуби на території обителі заборонено зрізати, а найстаріший із монастирських храмів, пам’ятка архітектури національного значення, використовують тільки як літню церкву: там не можна проводити опалення.

Під час Другої світової війни у Михнівці правив службу священик із сусіднього села Бузаки, допоки не згоріла його парафіяльна церква.

Після проголошення незалежності України місцеві священнослужителі активно ініціювали і відродження стародавньої обителі.

Михнівка зберегла монастир – монастир зберіг Михнівку

Храм XVII століття, котрий пережив дві світові війни, таки був закритий протягом кількох десятиліть. Старовинні ікони і ще деякі речі забрали звідси в музей. Поки храм знову не перейшов до громади у статусі парафіяльної церкви, ця споруда разом із дзвіницею та кладовищем були в критичному стані. 

Коли 1996 року з благословення митрополита Волинського і Луцького Ніфонта там заснували жіночий монастир, храм відновили та реставрували. Тоді перші келії розмістили в комірчині дзвіниці, а місцеві жителі пожертвували своїй історичній обителі житловий будинок.

Нинішній комплекс Свято-Стрітенського Михнівського жіночого монастиря – це добре розбудована та облагороджена територія. Окрім старовинного храму, є й інші молитовні споруди, зокрема ошатний храм Святих Петра і Павла, зведений на початку 2000-х. І звісно, монастир сьогодні – це великий господарський комплекс, котрий утримується неусипною працею сестер, є кілька господарських будівель, окрема пекарня, житлове приміщення. Поряд із обителлю оновився і прилеглий хутір, який лишився згадкою від колишнього повноправного міста Михнівка, молитовного та торгового центру поліського краю.

На території обителі є доглянутий старовинний цвинтар. На табличках поховань серед інших трапляється суто місцеве прізвище Понеділок. Кажуть, що так називали людей, котрі потижнево чергували біля монастирського храму…

Рецепт пасхальної випічки від насельниць Михнівської обителі

0,5 л гарячого кип’яченого молока (не теплого і не киплячого);
100 г дріжджів (попередньо розвести з молоком та цукром);
10 яєць;
200 г масла;
0,5 склянки рафінованої олії;
200 г цукру;
родзинки, цедра 1 лимона, ванілін.

5 яєць та 5 відокремлених жовтків збити з цукром, додати молоко, розведені дріжджі, масло, олію, все змішати. Борошна всипати стільки, щоб тісто вийшло туге, але не забите. Місити одну годину, поки під руками не лопатимуть пухирці. Потім додати родзинки, ще раз змішати, додати цедру лимона. 

Коли тісто підходить, уже його не мішати, а легенько брати та заповнювати форми на 1/3. Форми змащувати маргарином, на дно класти паперовий кружечок та знову покривати маргарином. Пекти на слабкому вогні 30–40 хвилин. Перш ніж виймати паску з форми, поставити на мокру тканину й обмотати з боків мокрим рушником, тоді викидати на стіл, вкритий ковдрою. Якщо не виймається – ще раз намотати мокру холодну тканину.

Зверху змастити 5 білками, збитими з цукром, та прикрасити присипкою. 

Євгенія СЕМЕНЮК
2017-08-21 03:41:51
Коментарі