Слово Волині

СПЕЦПРОЕКТ

Історія кохання

Всі новини Волині на одному сайті

Варіант для сріблястої зозулі

Коментувати
0
15:45 16.01.2014

Пробило п’яту вечора. Мабуть, правильніше було б сказати, «прокукало», бо маленька срібляста зозуля, що байдуже вигулькувала з годинника-хатинки, вигукувала саме «ку-ку», яке навіювало на Тетяну Олексіївну смертельну нудьгу. За півгодини мав повернутися з роботи чоловік

Потрібно було братися розігрівати його улюблену печеню з підливою. Вечеря, звичайно, мине у цілковитій тиші – Досикові потрібен спокій після напруженого трудового дня, бо останні новини на шпальтах газет цілком і повністю затьмарять бліде обличчя дружини, яка сидітиме навпроти. Вона, звісно ж, мовчатиме, вона навіть не зробить жалюгідної спроби сколихнути повітря таким невпевненим «А знаєш, любий...» Нічого нового вона ж бо все одно не скаже. От якби Тетяна Олексіївна без заминки перерахувала найвідоміших футбольних форвардів, а ще бажано клуби, за які вони грають, то Досик, можливо, й подарував би їй кілька незабутніх хвилин, з неприхованим роздратуванням розповідаючи якого гравця, кому і за скільки тисяч доларів продали зовсім нещодавно.

Тетяна Олексіївна з жалем зирнула на хатинку, де кілька хвилин тому брязнула дверцятами срібляста зозуля, і подумала про те, що у цієї декоративної пташки немає ніяких шансів відчепитись від пружини, до якої хтось колись її «припаркував». Ніякісіньких. Жодного варіанту. До речі, цей годинник - подарунок Досика на річницю їхнього весілля...

Звично рипнули двері. Досик автоматично цмокнув дружину в щоку і без усіляких вступних промов попрямував до кімнати.

- Чому ти знову перелаштувала канал євроспорту на якусь кіношну муру? - за хвилину гаркнув він. - Сільки разів можна говорити, що цю кнопку я забороняю крутити в будь-якому напрямку! Я, мов навіжений, біжу з роботи, щоб побачити початок матчу і, на тобі, ще десять хвилин шукай потрібний канал, бо вона, бачите, не спроможна повернути все у початковий стан.

- Не неспроможна, - Тетяна Олексіївна зробила кволеньку спробу боронитися, - забула я...

- Ах ось воно що, - у міру того, як на екрані почали з’являтися футбольні пристрасті, він заспокоювався, хоча голос ще тремтів від невдоволення. - Неси вечерю сюди, - буркнув, розкинувшись на дивані.

Проте вже за хвилину підскочив, як ошпарений, тримаючи в руках клапоть шерсті кицьки Антресольки. Здається, вся велич трагедії тільки тепер знайшла місце в його розширених від обурення очах: кицька валялась на дивані!

- Що? Що... це... питаю, таке? - дрібні краплі поту виступили на його чолі.

Тетяна Олексіївна зовсім забула, що в кицьки розпочався період линьки і шерсть могла залишитися де завгодно. Вона блискавично вихопила з Досикової руки злощасний клапоть і винувато закліпала очима.

- Їсти. Швидко. Порозмовляємо потім, - процідив він і тяжко опустився на диван, прискіпливо окинувши поглядом синє покривало.

Тетяна Олексіївна тихо вийшла з кімнати і обережно причинила двері. Голос коментатора ставав дедалі нервовішим, вона уявила зосереджене Досикове лице і очі, що вп’ялися в екран. Зараз вона заварить йому кави, підсмажить грінок з липовим медом, і може, він злагідніє. Судячи з верещання трибун, розпочалася контратака, і якщо зараз заб’ють гол, то... Срібляста зозуля сповістила сьому годину і, мов за порухом чарівної палички, у квартирі зникло світло.

Тетяна Олексіївна завмерла, тримаючи в руках банку з медом.

- Та що за трясця його матері! Яка мана там знову трапилася?!

Побігла до кімнати. Досик трусився від безсилої злості.

- Не хвилюйся, любий. То, напевне, пробки «полетіли». Зараз ми все влаштуємо.

- Я-як це пробки? - заїкався від люті, - вони ж мали бути замінені ще минулого тижня!!!

- Так, електрик телефонував, щоб зачекати кілька днів. Але, серденько, не хвилюйся, я швиденько, я зараз.

Навпомацки відчинила шафку і вийняла ліхтарик. З гуркотом попадали на підлогу виделки і склянки... Ах, як це недоречно, хотілося якомога швидше... З сусідньої кімнати почулося:

- Досить, бо не витримаю того нещастя! Як я не влаштую всього, то від тебе годі й дочекатися! Усе, усе в цьому домі зроблено моїми руками. Це тільки ти цілими днями сидиш до біса й нічого не робиш. Тут усе я, тут усе на мені...

Так, Тетяна Олексіївна пам’ятала аж надто добре його участь в домашньому господарстві. Єдине, що він завжди із гордістю робив, це набирав номер телефону електрика, слюсаря чи кого там ще треба було і тоном імператора Калігули спершу вичитував їм за сам факт їхнього існування, потім за їхню вроджену недбалість, а лише насамкінець переходив безпосередньо до мети свого дзвінка. Як тільки слюсар чи електрик переступали поріг їхньої квартири, Досик миттєво збирався і йшов геть. Тетяна Олексіївна залишалася сам-на-сам із майстрами, бігала по якісь гайки, ключі та інші необхідні дрібниці до господарчого магазину, ставила могорич і відбивалася, як могла, від недвозначних натяків. А коли Досик повертався ввечері, сіяла йому назустріч, бо й справді була щаслива, що він не бачив усього кавардаку, без якого не обходяться дрібні ремонтні роботи. Все було вишкрябане, вичищене, вилизане Тетяною Олексіївною. Для коханого чоловіка ж старалась. А чоловік з кислою фізіономією придивлявся до щойно відремонтованої речі, і, стомлено прикривши очі, казав:

- Завтра знову доведеться телефонувати...

- Куди? - мало не непритомніла від жахливого здогаду Тетяна Олексіївна.

- До майстрів, - і за хвилину вже верещав роздратовано, - чи може тобі подобається жити в хліві?! Ось, - тицяв він пальцем на крапельки фарби чи глини, які вона, через короткозорість могла й не роздивитись, хоча завжди так щиросердо старалась.

***

... Прокукало сьому. Вона знайшла-таки потрібний запобіжник і за кілька хвилин відголоски матчу залунали в сусідній кімнаті.

- Вечеряти не буду, - кинув поспіхом, поспішаючи вловити хоч крихти улюбленого видовища, - тільки каву.

Тетяна Олексіївна перечекала кілька хвилин, потім мовчки принесла каву і поставила поряд на столі. В цю хвилину кицька Антресолька, яка до того мирно дрімала на килимі, несподівано потягнулась і стрибнула на стіл. Філіжанка жалібно дзенькнула, чорна кава пролилась прямо на Досикові світло-сірі штани. Від несподіванки він смикнувся раз, другий і, мов навіжений побіг до ванни.

- Коханння моє, не хвилюйся, благаю! Лікар заборонив тобі перейматися через дрібниці.

Але кохання остовпіло дивилося на дзеркало, вкрите дрібними білими крапельками (наслідок енергійного чищення зубі), на рушники, що безладно валялись на підлозі, чисті впереміш із брудними, на своє перекошене від люті обличчя. Йому раптом забракло повітря... Лікар, що прибув через кілька хвилин, констатував смерть. Безутішній вдові він нагадав про те, що неодноразово попереджав сердечника Досика про зведення до мінімуму переживань, які б стосувалися незначних побутових дрібниць.

Зозулька висунулась із своїх несерйозних дверцят і прокукала восьму вечора.

***

Тетяна йшла по вулиці, тихенько наспівуючи пісеньку, мотив якої Досик терпіти не міг. Все, формальності щодо поховання влаштовано. Як все гарно вийшло з перемиканням каналу, викручуванням пробок і маленьким кавардаком у ванній. Ну, звичайно ж, підлаштувала все це зумисне. Плануючи день, надіялась, що неприємних для Досика подій буде рівно стільки, щоб вивести його остаточно з рівноваги, а остання мала зіграти вирішальну роль. Але так несподівано допомогла Антресолька, що він, бідолаха, віддав кінці набагато швидше. Ну, тепер його вже ніхто не нервуватиме. Хоча, якщо бути дуже чесному, Тетяні (це ж треба було так звикнути до того, що її називають Тетяною Олексіївною, а їй всього лиш тридцять два!) було шкода Досика через те, що він так ніколи й не зрозуміє, що то за непередбачувана глибочінь - жінка! Щоб стати істинним її знавцем, потрібен час, терпіння і любов. У нього ніколи не було ані любові, ані терпіння. А часу вже й поготів.

Ось зараз вона прийде, ввімкне свій улюблений кіношний канал, врубає на всю котушку улюблену музику і викине годинник зі сріблястою зозулею. Який-не-який а вихід, навіть якщо й птаха декоративна.

«Хороша штука любов, - подумала Тетяна, - особливо, якщо це любов до гробу». І вона змовницьки підморгнула сріблястій зозулі у сміттєвому відрі.

Ната ТОРСЬКА

2019-07-16 03:13:35
Коментарі
Çàãðóçêà...