Слово Волині

СПЕЦПРОЕКТ

Історія кохання

Всі новини Волині на одному сайті

Ти така щаслива....

Коментувати
0
14:45 21.01.2016
«Ти така щаслива», – завжди говорили їй подруги. А й справді, чоловік спокійний, лагідний, турботливий, за ним –  як за кам’яною стіною. Маленький Дмитрик, золоте дитя, ходить у садочок.  Живуть у власній квартирі, мають хліб і до хліба. Саме про таке життя й мріяла Ірина.

Історія Тараса та Ірини почалася шість років тому. Вони зустрілись у досить незвичному для сучасної молоді місці. Він працював у місцевій бібліотеці, а вона саме зайшла по книжки для своєї дипломної роботи. Побачив, запам’ятав, знайшов спільних знайомих і почав наполегливо з’являтися в її житті. Ірина не хотіла надавати значення ні знайомству з Тарасом, ні його залицянням, але так тривало недовго. Вірила, що недарма з’являються нові люди в її житті. З часом уже звикла до свого Тараса. Не минуло й року від дня їхнього знайомства, як закохані стали на весільний рушник.

– Щаслива ти, Ірцю, – повторювала їй сестра, – он якого Тараса маєш! І любить, і турбується, і Дмитриком натішитися не може. А заради твоєї посмішки готовий на будь-які вчинки. Це тобі не мій Андрій! І який лихий вкусив такого чоловіка собі обрати…

– Ой, Олю, дарма ти так. Спершу треба прожити це життя, а потім висновки робити, – відсміювалася Ірина. – І в мене не все так ідеально, як тобі здається, – почала було та й притихла.

– Сестричко, гріх тобі скаржитися. Ти завжди була максималісткою, але ж усього за одне життя не вхопиш. Маєш хорошу сім’ю, достаток, от і тішся з того, – порадила Ольга й уміло перевела розмову на іншу тему.

Ірина завжди була вдячна сестрі за хорошу бесіду і що ніколи не набридала з непотрібними розпитуваннями. Погомоніли дівчата про різне та й розійшлися по домівках, але дивний неспокій не покидав Ірининої душі. Вона відчула його давно, але намагалася не звертати уваги. Може, як менше думати, то воно саме подінеться? 
Дні минали, але те «щось» далі підточувало міцні мотузочки її спокійного життя. «Що зі мною? Все маю, але відчуваю внутрішню потребу в чомусь іншому, новому. Звідки це?» – хотіла докопатися до суті, але відповіді так і не знаходила. 

Старалася не видати своїх переживань, але Тарас не міг не помітити.

– Книга скарг, завдань та пропозицій перед тобою! – вічно піджартовував Тарас, коли бачив якісь зміни в настрої дружини. – Хочеш зі мною чимось поділитися?

– Та ні, Тарасику, все добре, то такі... сезонно-погодні зміни настрою, – у відповідь кривила душею. Бо що мала робити?

З цієї розмови Тарас зробив для себе висновок: його дружину і справді щось турбує.  Що це чи хто це – можна буде дізнатися з часом, а зараз головне – стати ще уважнішим і спробувати безсловесно їй допомогти. 

Тарас знав про любов своєї дружини до літератури, а надто до поезії. Знав і те, що раніше, до одруження, вона писала вірші. Кілька разів пропонував їй до цього повернутися, частенько просив почитати щось. Ірина із задоволенням брала свої старі зошити із римованими описами всього і всіх, але нових рядків не писала. Не хотіла? Не могла? 

Одного дня Тарас прийшов з роботи із підозріло щасливим виглядом:

– Ось, ти маєш взяти участь у цьому конкурсі. Тематика і вікова категорія   підходять. Надішли кілька своїх старих віршів – і чекатимемо результату, це ж нічого складного, – випалив з порога чоловік.

Ірина переглянула афішу й раптом подумала: «Навіщо брати поезію річної давнини? Напишу щось нове, адже скільки часу минуло, вже іншими поняттями живу». 

Того ж дня сіла за справу. Рядки складалися легко, слова знаходилися миттєво. Було враження, що її внутрішня поетеса не переставала творити кілька останніх років, і от нарешті їй дали волю вихлюпнути це все на папір.

Писала до пізньої ночі. А наступного дня знову, потім знову. Умить зникло те хвилювання та той вигаданий неспокій. Вона повернулася до улюбленої справи. І ніби вперше побачила себе збоку. «Я маю чудового чоловіка, хорошого сина. Вони роблять моє життя неповторним, – подумалося. –  Для того щоб повноцінно доповнювати їх і все те, що вже маю, потрібно не втрачати своєї унікальності та не забувати речей, які створюють мене щодня. Таки щаслива!».

Тетяна БОНДАРУК
2017-10-17 10:53:30
Коментарі
Çàãðóçêà...