Слово Волині

Вівторок, 25.06.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Школа-інтернат в Головному вже кілька місяців без директора: причини і можливі наслідки

Коментувати
97
12:25 09.04.2014
14 березня цього року депутати Волинської обласної ради розглядали питання щодо призначення директора Головненської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Валентини Микитюк. Однак ніякого рішення в результаті не прийняли. Того дня думки обранців щодо цього призначення розійшлися. Навіть більше – вони були прямо протилежними.

Одні депутати висловились за те, що колишні члени Партії регіонів (а Валентина Микитюк серед них) не можуть керувати, і їх треба спочатку пролюструвати. Інші ж наполягали на тому, що не можна плутати професійні якості з політичною приналежністю, мовляв, якщо тимчасово виконувач обов’язків директора Микитюк нормально справлялась кілька місяців зі своїми обв’язками, то чому б її не призначити директором?


Валентина Микитюк в робочому кабінеті 

Врешті, питання залишилось без розгляду. На чергову сесію 25 квітня 2014 року його не виносять взагалі. За нашими даними влада думатиме над цим до 1 червня.

Чому розділились думки депутатів і які кадрові перипетії насправді відбувались і не вщухають досі у відомій школі-інтернаті, з’ясовувала авторка матеріалу.

Принципові моменти

У школі-інтернаті, яка знаходиться в моєму рідному селищі Головне, я не була жодного разу за свої 28 років. Нарешті така нагода випала: вирішила розібратись з ситуацією навколо непризначення обласними депутатами Валентини Микитюк на посаду директора. Перед тим як їхати, навела деякі довідки, поспілкувалась з односельцями та з колишніми жителями. Всі про Валентину Василівну відгукувались схвально, мовляв, людина хороша, розумна і доброзичлива. На моє питання щодо членства Микитюк у Партії регіонів відповідали, що було таке, бо час був відповідний, але яскравою прихильницею регіоналів жінку назвати важко.

Зважаючи на те, що в Луцьку розпочав роботу Комітет громадської люстрації, враховуючи те, що члени Партії регіонів не мали б зараз права займати керівні посади, я була в сум’ятті, бо хотіла для себе з’ясувати, чи дійсно таким принциповим є членство в колишній провладній партії, якщо людина професійна та користується авторитетом і повагою. Адже кваліфікованого директора спеціальної школи-інтернату, як кажуть, днем з вогнем, та ще й в селі. Це дійсно має бути людина і професійна, і авторитетна, і добра, оскільки дітки там важкі, хворі, з особливими освітніми потребами.

Директор як душа школи-інтернату

На подвір’ї школи-інтернату мене зустрічає юрба дітей. Всі чемно вітаються і запитують: «Ви до кого?» Одразу сльози на очі, бо ж я не до них, сиріт та тих, що позбавлені батьківського піклування. «До директорки», - відповідаю. «А, то ви журналістка?» – «Так». «А чому без відеокамери?» – «Я з диктофоном і фотоапаратом», - віджартовуюсь. «Василівни нема, повезла дитину в лікарню», - каже хтось зі старших. 

Тим часом знайомлюсь з милим хлопцем Валентином. Йому 18, прошу сказати мені кілька слів. Але якраз 17.00, звучить дзвінок, всі розбігаються на уроки, Валентин теж, але обіцяє за хвильку вернутись. Дійсно, за дві хвилини він прибігає. «Відпросився?»- питаю.

«Так, сказав, що йду на інтерв’ю».

Валентин Ломакін через кілька місяців залишає інтернат: випускник. Живе тут з першого класу. Далі планує вивчитись на водія в Локачах, купити собі джип, одружитись, мати дітей. В нього є родичі в Ківерцях, допоможуть, та й на рахунку має гроші: на перших порах вистачить. Запитую про директорку Валентину Василівну. «Василівна нормальна, добра, хороша, відпускає на канікули додому, замовляє нам кросівки, одяг. Хоча попередній директор Олександр Петрович теж був хорошим».

А ось і Валентина Василівна з’являється на подвір’ї. Заходимо в кабінет. Т.в.о. директора справляє враження комунікабельної й привітної жінки. У школі-інтернаті працює з 1996 року вчителем української мови і літератури. У квітні 2013 року їй запропонували посаду головного спеціаліста у відділі освіти Любомльської райдержадміністрації. У серпні 2013 року через ряд причин не був продовжений контракт з тодішнім директором Олександром Гегерою. «І мене подали на тимчасового виконувача обов’язків директора, поки знайдуть директора. Але потім якось пішла співпраця, і я вже дев’ятий місяць — тимчасовий виконувач обов’язів», - каже Микитюк. 

Розбір польотів

«Чому ж досі не директор?» - запитую. 

«Через те, що змінилась політична ситуація, змінились верхи, я зрозуміла, що контракт зі мною не дуже хочуть укладати. В принципі, так, напевно, як і з Олександром Петровичем, – вважає Валентина Василівна. - Я знаю, що, наприклад, депутат Валентина Блінова вимагає, щоб мене спочатку пролюстрували, а тоді вже побачать, чи підписувати контракт, чи ні. Але ж закону про люстрацію ще немає. Крім того, я була присутня на засіданні комісії обласної ради з питань духовності, релігій, освіти і науки, культури, засобів масової інформації 16 січня 2014 року: тоді більшість членів комісії підтримали укладення контракту зі мною на три роки. Однак 14 березня під час сесії питання щодо мого призначення взагалі відклали. Думаю, мені тоді могли б відмовити взагалі, якби на підтримку не приїхав колектив школи-інтернату. Це для мене було цілковитою несподіванкою. 

А загалом я ще раніше щось запідозрила, бо після засідання комісії 16 січня запитувала, чи треба мені бути на сесії, коли слухатиметься моє питання. Мені відповіли, що не треба, адже комісія схвалила кандидатуру, а рішення сесії – це лише формальність. Однак перед сесією мені зателефонували і все ж запросили бути присутньою на засіданні. Очевидно, це було пов’язано з останніми революційними подіями в Україні, і керівництво області захотіло бачити того кандидата на посаду директора». 

«Розкажіть про день, коли відбувалась сесія».

«Так, 14 березня на сесії я чекала розгляду свого питання і почула шум в коридорі та знайомі голоси. Коли вийшла в коридор, то побачила, як мої колеги “тримали в облозі” голову облради Валентина Вітра та депутата Романа Карпюка, а збоку за цим спостерігали голова ОДА Григорій Пустовіт та начальник управління освіти Олександр Хомич. Я чула, про що говорили між собою люди. Представники колективу привезли з собою звернення на мою підтримку з понад 130 підписами (у колективі 144 особи – Авт.), зробили кілька копій та пороздавали депутатам. Валентин Вітер, так мені здалось, сприйняв позитивно присутність колективу, натомість депутат Валентина Блінова категорично цього не сприйняла, мовляв, чого вони приїхали і тиснуть на нас, адже тут ще треба все з’ясовувати. 

Колеги просили обласну владу укласти зі мною угоду, оскільки дев’ять місяців я немов зависла у повітрі, а працівники хочуть стабільності. Їм відповіли, що на мене є кілька звернень іншого характеру, мовляв, я непрофесійна та недобросовісна, і що ці звернення від педагогічного колективу. «Але ж ми і є педагогічним колективом», - відповідали люди. Тривала суперечка, депутати посилались на зайнятість, Роман Карпюк сказав, що вони однозначно шукатимуть третю людину на посаду директора. Я сказала, що згідна на таке, але якщо вже приїхав колектив, то скажіть нам, що це за третя людина. Він же нічого сказати не зміг. Натомість Валентин Вітер запевнив, що зараз це питання знімуть, а через кілька тижнів у школу-інтернат приїде спеціальна комісія, яка з’ясує ситуацію і прийме рішення. Тому я сама не можу зараз зрозуміти, ким є: директором чи не директором. То як я можу чогось вимагати від працівників?».

Чи дійсно Микитюк - «підопічна» регіоналів?

 - А ви хочете бути офіційно директором? - запитую.

- Ви знаєте, я вже сама не знаю, чого хочу, дуже втомилась за стільки часу. А ще як почитала коментарі про школу до матеріалу на сайті «Волинських новин» за підсумками сесії, то взагалі почуваюсь погано. Матеріал називався «Чи стане директором школи-інтернату «підопічна» регіоналів?» Після його виходу я подзвонила в редакцію і попросила закрити ті коментарі (119 коментарів – авт.), оскільки вони псують імідж школи-інтернату. Мене спитали, хто телефонує. Я відповіла: «Підопічна» регіоналів».

- Як починалась ваша історія з регіоналами і чим вона закінчилась?

- Напередодні виборів 2006 року я познайомилась з Ярославом Гурманчуком (нині покійним), який тоді очолював Любомльську організацію “Партії регіонів”. Він запропонував мені долучитись до виборчого процесу і стати секретарем виборчої комісії. Я погодилась, і під час роботи в комісії нормально співпрацювала з усіма людьми – представниками різних партій. Жодних конфліктів у мене ні з ким не було, бо все робила згідно Конституції. А під час виборів 2012 року була вже головою комісії, бо мала відповідний досвід.

Агітатором “Партії регіонів” ніколи не була, але якби запропонували хороші гроші, то, можливо, й попрацювала б, тому що в селі дуже важко заробити ту копійку, але мені не пропонували. Натомість я не осуджую тих людей, які агітували чи за «Батьківщину», чи за Партію регіонів. Хоч для мене Янукович як людина був нічого не вартий, я як мовник не могла слухати його виступи, але ж таких «політиків» є багато, на жаль».

- Виходить, що ви не були ідеологічною регіоналкою? Чому ж тоді така критика?

- Навіть не знаю, хто це може робити. Мені вже, щиро кажучи, все одно, як буде зі мною, але попередній директор не може знову повернутися на свою посаду, бо є нехорошою людиною. З ним і попередня директорка Світлана Вихор судилася через різні причини. Крім того, Олександр Гегера, який на той час працював ще вчителем, писав десятки пояснювальних: то він дітей залишив без нагляду, то не знайшов директора, щоб повідомити її про бійку між дітьми, то залучив вихованців до садіння картоплі на своєму городі.

І якби мені сказали прізвище третього кандидата, я  одразу пішла б працювати вчителем, бо вчителем бути набагато легше. Зараз же я працюю зранку до вечора, отримуючи кілька тисяч гривень. У голові стільки всього, а, крім того, рахунки не виплачуються на обслуговування школи, бо відсутні дозволи на проплату казначейством, виплачують  лише на харчування, енергоносії, медикаменти та заробітна плата. Тому треба ходити у когось щось просити, і це найбільше дратує. Але я «втягнулась», нормально контактую з людьми, що не попрошу, ніхто ні в чому не відмовляє, тут все роблять самі люди. Звичайно, бувають проблеми, бо вихованці в нас важкі, тому і діти, і вчителі «зриваються», але якихось серйозних конфліктів, як при попередньому директорові, не було.

Мені не зрозуміло, чому не продовжили контракт з Олександром Гегерою. Очевидно, на це були певні причини, однак нікому ті причини не відомі. З ним просто не продовжили контракту – і все, навіть зважаючи на те, що він був директором п’ять років, коли при владі була “Партія регіонів”, та й сам був членом цієї партії. Мабуть, одна з причин – оприлюднене відео, на якому наш вихованець Павло Васильківський просить допомоги, оскільки його побив Олександр Петрович. Я тоді ще працювала вчителькою, і ми всі про це знали.

- А чи вийшли ви з Партії регіонів?

- Так, я написала заяву перед тим, як іти працювати у відділ освіти, оскільки державні службовці не повинні перебувати в партіях. Тому вже фактично рік я безпартійна. Чому тільки тепер це випливло? Очевидно, це комусь стало вигідно через зміну влади. Але статків, будучи партійною, я не нажила, досі тримаємо чимале господарство, квартири в Луцьку не придбали, живемо, як і жили. І колектив мене підтримує. Лише за членство в “Партії регіонів” і можуть зачепитися, більше нема за що.

Може, я могла б піти до великих начальників, але не зроблю цього, бо не звикла за себе заступатись. За інших, якщо людина достойна, постою, а за себе ні. Та й нема тут за що йти. Все, що є в кабінеті (кабінет, до речі, зроблений зі смаком – Авт.), купував собі за державний кошт Олександр Петрович, одне крісло шкіряне коштує більше тисячі гривень. Мобільний телефон, поповнення рахунку – це все йшло за державний кошт.

 Особливим діткам в інтернаті легше

Про школу-інтернат Валентина Микитюк розповідає захопливо й співчутливо водночасно. Відчувається, що людина «горить» своєю роботою, знає історію кожної дитини: тотальної сироти, позбавленої батьківського піклування чи з особливими потребами.

«Ми всі працюємо для того, аби кожна дитина йшла в сім’ю, - каже Валентина Микитюк. - Однак хочемо того чи ні, але якщо дитина має діагноз «розумова відсталість», то від цього нікуди не втечеш. І якщо в сім’ї є така дитинка, то у звичайній школі їй буде некомфортно, вона не встигатиме на заняттях та й вчителі не мають навичок роботи з такою дитиною.

Наш заклад є інформаційно-ресурсно-методичним центром, що несе в собі тісну співпрацю із загальноосвітніми закладами, надаючи їм не лише методичну допомогу, але й підготовку таких дітей до навчання у загальноосвітній школі. У нас є діти, які навчались у початковій школі в нашому закладі, а після повторного ПМПК (психолого-медико-педагогічна комісія) можуть освоювати матеріал середньої школи. Після проходження ПМПК на навчання до нас приходять діти, яким ми надаємо цілий спектр послуг: це і навчання за індивідуальними програмами, і заняття з логопедами, допомога психологів, медична допомога і фізична реабілітація, лікувальна фізкультура, адаптація дітей у повноцінному дитячому колективі (з реальними друзями в живому спілкуванні), даємо відчути їм, що вони особливі й потрібні суспільству.

Є діти, які з першого класу одразу переходять у четвертий, бо можуть мати або розумову відсталість, або педагогічну запущеність (коли батьки не стежать за дитиною і вона живе в складних сімейних обставинах – Авт.), але в нас швидко надолужують втрачене. Потім така дитина проходить ПМПК, на якій її обстежують, і комісія вирішує, чи відправляти дитину у звичайний інтернат, чи назад в сім’ю.

У людей є упередженість щодо нашої школи-інтернату, але я переконана, що діти з особливими потребами в нас краще соціалізовуються і адаптовуються, тому їх потрібно направляти сюди, адже працюємо за спеціальною програмою реабілітації».

Що каже колектив

Старша медсестра Тетяна Сташук розповіла, що кожен директор інтернату хороший, тому що медики і так добросовісно виконують свою роботу. Але в кожного з них своя дисципліна і своє ставлення до людей. Що стосується Валентини Микитюк, то вона «розумна, досвідчена, культурна, з відкритою душею, вміє поспівчувати в біді і розділити радість, повністю відповідає займаній посаді», - каже Сташук.

«А те, що була членом “Партії регіонів”, для нас нічого не означає. Статків вона там не нажила, як дехто. То в чому її звинувачувати? І, повірте, якщо треба буде, то ми знову винаймемо автобус, заправимо і поїдемо на її підтримку. Вона не псує настрою, не принижує, готова всім поділитися», - переконує старша медсестра з 45-річним стажем. Тетяна Сташук відкрила секрет, що у т.в.о. директорки виникла ідея підтримати біженців з Криму і поселити 40 дітей у школі-інтернаті, адже якраз стільки місць є вільними. Влада про це знає, однак наразі ніхто не звертався.

Вихователь Микола Солодуха був серед учасників делегації, яка приїжджала підтримати Валентину Микитюк під час розгляду її питання на сесії обласної ради. За словами вихователя, варто взагалі змінювати таку систему, коли зверху призначають нібито професіоналів, потрібно все ж враховувати і думку колективу на місцях, адже людям з цією призначеною особою потім працювати. «14 березня на сесію нас приїхало 25 людей, але могло б бути і набагато більше, просто решта залишилися на своїх робочих місцях. Хоча наступного разу, коли прийматиметься рішення щодо призначення директора, ми знову поїдемо, і, можливо, більшою кількістю на підтримку Валентини Микитюк». Микола Солодуха переповів ту ж історію, яку повідала перед цим Валентина Василівна, зокрема, про звернення з підписами, про відкладання питання призначення та про комісію, яка прибуде в школу. Вихователь розповідає, що Роман Карпюк теж сказав, що має звернення проти призначення Микитюк. (Як нам вдалося з’ясувати, йшлося, напевне, про звернення, яке підписали близько сотні працівників на початку серпня 2013 року і в якому говорилося про підтримку Олександра Гегери та про продовження йому контракту. Тоді працівники ще не знали, хто має бути директором, тому, очевидно, підтримали його – Авт.). «Я не підтримую тих методів роботи, якими користувався Олександр Петрович, і того тиску, який він чинив на працівників. На мою думку, йому не продовжили контракт через непрофесійність по відношенню до працівників школи та непедагогічне ставлення до дітей, але ж ніяк не через попередню приналежність до опозиційної партії (бо в той час він перебував в провладній партії). І коли ми їхали на сесію, ми їхали в першу чергу проти його можливого призначення. Натомість Валентина Василівна користується авторитетом як серед працівників, так і серед вихованців, вона добропорядна, самовіддано виконує свої обов’язки, внесла теплу й затишну атмосферу в роботу колективу, згуртувала людей, чого не було при попередньому директорові», - розповідає Солодуха. На питання щодо ймовірного третього нейтрального кандидата, вихователь зазначив: «А хто знає, яка ця третя особа? Може, вона теж була б хорошим керівником, а, може, й ні. Але ми зараз відстоюємо того керівника, якого знаємо і якому довіряємо. Колектив хоче працювати спокійно, не в напрузі».

Заступник директора з навчальної роботи Руслана Москалюк теж їздила у складі делегації на сесію обласної ради 14 березня. Мотивує вона своє рішення так: «Мені хочеться, щоб у нашому колективі настала стабільність. Оці незрозумілі речі дуже втомлюють і надзвичайно впливають на дітей: діти бачать, що неспокійні дорослі, і їм це теж передається, а вони ж у нас з особливими потребами. Тому хочеться просто спокійно виконувати свою роботу, застосовуючи інноваційні методи, а не бути у вирі політичних перипетій та перемін. Ми їхали за те, щоб нам дали нарешті директора, а, отже, спокій. З Валентиною Василівною працювати легко, немає напруги, вона старається, викладається, дбає про дітей. І коли пішли чутки, що її кандидатура не підходить, ми поїхали на підтримку. Олександр Петрович теж був хорошим дієвим директором, нічого поганого про нього сказати не можу».

Що думають односельці

Директор Головненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Надія Савош може судити про ситуацію лише збоку, бо не працює в колективі інтернату. Вона каже, що і з Олександром Гегерою, і з Валентиною Микитюк була і залишається хороша співпраця.

«Нашій школі дирекція інтернату іноді допомагає транспортом, ми відвідуємо святкові заходи одне одного, беремо спільно участь в різних проектах, тому нічого поганого про них обох я сказати не можу, - каже Надія Іванівна. – Можливо, у когось з них більше професійного досвіду в управлінській діяльності, як у Олександра Петровича, але Валентина Василівна теж добре знає специфіку школи-інтернату, бо довго там працює

Однак, на превеликий жаль, у цій школі завжди складалась така ситуація, що знаходилась група людей, які воювали чи проти дирекції, чи одне проти одного. А це вже погано, це відчувають всі абсолютно, я про це знаю, тому що теж певний час там вчителювала. І як працювати в такій обстановці, де немає духу співробітництва, я не знаю. Ми, вчителі і вихователі, повинні бути взірцем для інших.

А інтернат є школою закритого типу, там люди «варяться» день і ніч, там харчування, гуманітарна допомога, тобто своя специфіка. Як на мене, на сьогоднішній день директором інтернату має стати людина стороння, жорстка, яка не піддаватиметься будь-чиєму впливу, яка демократично заявить, що ви маєте тут працювати - і більше нічого. Тому що ці чвари можуть стати поштовхом до того, що школу-інтернат взагалі закриють, а це погано, адже одразу втратять робочі місця близько 150 людей, що для невеликого селища є неприпустимим. І те, що Валентина Микитюк дев’ять місяців тимчасово виконує обов’язки, - це теж неправильно, це створює напружену психологічну атмосферу і відбиває в людини бажання до чогось прагнути. Натомість я знаю від працівників, що Олександр Гегера теж був непоганим директором».

Нормально співпрацює з обома ймовірними претендентами на посаду директора інтернату і селищний голова Микола Демедюк. Однак з попереднім директором він знайомий ближче.

«Олександр Гегера був на своєму місці, - каже Микола Васильович. – Все контролював та вміло управляв школою і колективом. Дуже багато зробив для розвитку інтернату, там зараз гарні навчальні класи і хороший спальний корпус. Я завжди його підтримаю».


Всередині спального корпусу 

Микола Демедюк теж володіє інформацією про ймовірне закриття спеціальної школи, але це було б катастрофічно, в першу чергу, для дітей, яким школа вже давно стала рідною домівкою, для сімей працівників, які мають роботу та заробіток, для місцевого бюджету, адже тільки у 2013 році до нього надійшло приблизно 140 тисяч гривень податку на доходи фізичних осіб - і це чимала сума для селищної ради.

Знає Микола Васильович і про членство Гегери у “Партії регіонів”. Розповідає, що він радився з ним, мовляв, вступати в цю партію чи ні. Знав, що якщо не вступить, то, швидше за все, позбудеться посади, але переживав не за це, а за те, що стільки сили і праці вкладено в розвиток школи-інтернату, а тепер все може піти нанівець. Тому й погодився на членство, але було це не зовсім з доброї волі, та й участі в зборах чи будь-яких акціях цієї політичної сили він ніколи не брав.

Інтернат в Головному має бути

Чого гріха таїти, регіонали, як могли, залучали до своїх лав якомога більшу кількість людей, особливо з числа керівників у невеликих населених пунктах. Знали, що люди там дорожать роботою і, очевидно, розуміли своє всевладдя. Схожі пропозиції про вступ надходили і селищному голові, і директорці школи, але якось їх ця біда під назвою адміністративний ресурс встигла не торкнутись. Натомість Олександр Гегера і Валентина Микитюк тепер несуть насамперед моральні і психологічні втрати, адже нові політичні реалії диктують нові правила гри, і хто зна, чим це все для них обох може повернутись.

Хотілося б, щоб люди, які приходитимуть до влади, не чіпали простих жителів Головного. Хочеться дійсно спокою і справжньої стабільності, а не такої, як нам обіцяли раніше.

А що стосується школи-інтернату, то таким закладом має дорожити, в першу чергу, обласна влада. І варто було б якнайшвидше відправити сюди комісію, бо подивитись є на що. Все тут викликає захоплення: і блок соціально-побутового обслуговування, де вихованці вчаться готувати, прати і навіть пеленати немовлят, і швейна кімната, і музей вишитих дітьми ікон, і бібліотека, і муляро-штукатурна майстерня, і багато іншого.

Такі ікони вишивають вихованці інтернату

Та найбільш загадковим об’єктом є недобудований спортивний комплекс, в який уже вкладено близько 4 мільйонів гривень. За проектом, тут мав бути басейн, спортивний зал, тренажерний зал тощо. Будівля дійсно велика, але навіть не накрита дахом: сліди підрядчика просто зникли, і тепер це тема для журналістського розслідування. Понад сотня дітей з особливими потребами дуже чекають цього спорткомплексу, тут вони могли б займатися спортом, реабілітуватись, набиратися здоров’я, яке їм так необхідне. Однак, який директор зможе зайнятися вирішенням цих питань, наразі невідомо.

Спортивний зал у майбутньому спорткомплексі 

Коментар екс-директора інтернату, а зараз вчителя географії Олександра Гегери:

«У моєму житті було багато всього, але чомусь за останні чотири роки перебування на посаді директора школи завжди лилось стільки бруду, що навіть не знаю, чим я таке заслужив.

Директором школи-інтернату пропрацював рівно 5 років, контракт закінчився 18 червня 2013 року. Коли мене призначали, я вже мав досвід управлінської роботи, оскільки працював селищним головою, до того ж отримав другу вищу освіту – магістр державного управління (перша – вчитель географії). Першого разу зі мною підписали контракт на 4 роки, а потім ледве продовжили на один рік.

Так от, коли спливав перший термін контракту, тоді у 2010 році президентом став Віктор Янукович, і мені «натякнули», щоб я залишив партію «Батьківщина», а я тоді очолював селищний осередок, мовляв, директор школи  має бути безпартійним. Із думкою, що директор має виконувати свої посадові обов’язки, а не займатися політикою, я загалом погодився. Порадився з однопартійцями, вони сказали, що, дійсно, ти  зробиш більше для людей на посаді директора. То ж я вийшов з партії.

І тоді почалося-закрутилося. Зі мною ледве уклали  останню однорічну   угоду. Але, щиро кажучи, всі ці незрозумілі речі із наклепами, анонімками та виливанням бруду почалися тут, на місцях. І в червні 2013 року контракт мені не продовжили, порушивши цим всі можливі закони, бо не було ні клопотань щодо продовження контракту, ні попереджень за два місяці щодо звільнення з посади, ні взагалі причин звільнення.

Тоді влітку мене ще запросили на засідання профільної комісії депутатів обласної ради, але голоси членів комісії розділилися: три «за» і три «проти», і голова комісії Роман Карпюк сказав, що, згідно з чинним трудовим законодавством, у випадку неприйняття позитивного чи негативного рішення профільної комісії та, враховуючи, що вже двічі попередньо зі мною підписувалися контракти, голова обласної ради зобов’язаний підписати контракт безстроково. Тим більше, що й тодішній начальник управління освіти і науки О.Хомич на засіданні комісії засвідчив, що наша школа – одна з кращих серед таких же обласних установ, що керівник успішно управляє всіма процесами, багато зробив із колективом щодо покращення матеріально-технічної бази, залучає найбільше  спонсорських коштів і т.д.

Роман Карпюк тоді поцікавився, чому ж нема клопотання щодо продовження контракту. А клопотання не було, бо в нас тоді владарювали такі царьки, як Борис Клімчук і Олександр Башкаленко, які, на мою думку, просто дали вказівку не продовжувати контракт, оскільки в них вже була давно готова інша кандидатура на це призначення.Наступного дня мені зателефонував  тодішній голова обласної ради і повідомив, що підписав розпорядження про моє звільнення, тож маю приїхати і розписатися, що ознайомлений та звільнений. Дуже вдячний депутатам обласної ради, які на черговій сесії  не підтримали розпорядження голови щодо розірвання зі мною контракту, - так що фактично тоді мене й не звільнили.

Ясно, що я міг подати в суд через незаконне звільнення, адже протягом всієї своєї трудової діяльності на будь-яких посадах не мав ні доган, ні стягнень, а мав гарні результати роботи, грамоти, подяки та дипломи, лише за останні декілька років з подачі моїх «друзів» проводилося багато перевірок – і всі вони засвідчували, що грубих порушень не було, хоча і я в чомусь помилявся.  Та люди порадили: от звернешся ти в наш «чесний» суд - і невже ти думаєш, що суддя прийме твою сторону, а не послухає Б.Клімчука? І я відмовився від цієї ідеї.

Єдине, за що картаю себе, то це за вступ у “Партію регіонів”. Але коли я писав заяву на вступ, то робив це не зовсім з доброї волі, навіть партквитка в руках ніколи не тримав, мабуть, він десь у моїх ворогів, які захочуть використати це проти мене. Я страшно не хотів бути  партійцем, але окремі люди з управління освіти і науки просто по-доброму радили вступити, бо вони ще хотіли співпрацювати зі мною, тим більше, я ж не мав на меті займатися реальною політичною діяльністю. Ми  досягали  хороших показників роботи, нібито все вдавалося, тому це було б добре насамперед  для дітей,  для школи – ніякої іншої мети я не переслідував. Але зараз прекрасно розумію - треба було ще тоді піти з керівної посади і  працювати вчителем.

А те, що після мене поставили Валентину Микитюк, то за цим стояли Борис Клімчук і Олександр Башкаленко. Вона багато років та й зараз очолює місцевий осередок “Партії регіонів”. Але призначати директором її – це просто неприпустимо, вона некомпетентна в організаторських справах школи, дуже брехлива людина.

Було таке, що мене викликали в область і пропонували поставити Валентину Микитюк  заступником  -  це була команда Башкаленка,  щоб зробити їй кар’єру. Але я перед тодішнім обласним керівництвом відстояв норму чинного законодавства: у Валентини Микитюк немає спеціальної освіти, щоб бути заступником: ні управлінської, ні дефектологічної, тому нехай іде вчиться, тоді зможе бути заступником, але вона не захотіла вчитись. Ясно, що й директором в спеціальній школі без однієї з таких освіт  людина не має права призначатися, але “клімчукам” і “башкаленкам” тоді було на це наплювати.

Що стосується мене, то я вже давно зрозумів, що посади – це не головне в житті, тому за посадами особливо не стою, хоча, як і кожна людина, надіюсь на просту справедливість і готовий працювати на благо дітей та процвітання школи.

Ще зауважу, що колектив у школі-інтернаті непростий. Але при правильному підході ми досягали високих результатів роботи. Знаю, що не всім подобалась моя принциповість, строгість, адже були випадки, що й звільняв людей з посад, але, повірте, на це були дуже вагомі причини.

Іде час – потрібно якісно змінюватися. Саме тому ми зараз повинні зробити все для того, щоб, згідно з наказом МОНу, реорганізуватися у 2016 році в навчально-реабілітаційний центр. У цьому напрямку розпочату ще мною роботу потрібно обов’язково продовжувати, адже так буде набагато краще і для дітей, і для працівників школи.

Я розумію колектив: він хоче мати директора. Через це люди підписувались на мою підтримку в серпні 2013 року, у березні цього року вони підписались на підтримку Валентини Микитюк.  Депутати обласної ради, за якими останнє слово стосовно призначення керівників комунальних установ, знову висловили свою позицію  - не підтримали затвердження та підписання контракту із Валентиною Микитюк.

Але мені розповідали, що окремі учасники делегації на її підтримку під час сесії обласної ради відкрито виступали проти мене, хоча я на той час не претендував на посаду директора, і про мене взагалі не йшлося.  Так сталося, є люди і в нашому колективі, яким Валентина Микитюк дала зрозуміти, що можна й особливо не старатися виконувати свої посадові обов’язки та ще й отримувати за це заробітну плату.

Я стою на інших принципах. Моя особиста думка залишається при мені, хоч, може, це й неправильно, я сумлінно виконую свої обов’язки і нікого не чіпаю. До мене й досі телефонують спонсори, меценати, і я їх уклінно прошу, щоб продовжували допомагати дітям і школі. Тому мені дивно, що в селищі за мене взялись кілька людей, які не можуть розібратися насамперед із собою».

P.S. І Валентина Микитюк, і Олександр Гегера покинули “Партію регіонів”. Микитюк показала нам заяву про вихід, датовану 16 березня 2013 року. Гегера написав заяву в 2014 році. Зараз Любомльського осередку цієї партії вже не існує.

Ольга БУЗУЛУК
2019-06-25 07:26:07
Çàãðóçêà...