Слово Волині

Четвер, 21.02.2019

Всі новини Волині на одному сайті

Повстанець Петро Мартинюк: «Народ не допустить розколу України»

Коментувати
1
18:36 14.05.2014
У Володимирі-Волинському живе дев’яностодвохрічний Петро Мартинюк,  член ОУН з 1942 року, єдиний живий учасник бою біля урочища  Вовчак (на горі Кучма), ветеран УПА  на псевдо «Дуб». Його дружина Ольга -  зв’язкова УПА на псевдо «Ліщина» через події на Майдані і російську агресію  втратила сон. Крізь десятиліття  концтаборів у вічній мерзлоті Норильська обоє пронесли у серці непохитну віру в Україну, в її незалежність. Вірять у Неї і сьогодні.

- Петре Пилиповичу, ви були  в УПА, пройшли тюрму  НКВС, відбули десять років концтаборів  і кілька десятиріч виснажливої соціалістичної праці – усе з мрією про вільну Україну. Наша незалежність сьогодні знову під загрозою, на нас суне той самий ворог, з яким ви боролись у часи своєї юності.  Як оцінюєте останні події в державі?

- Важко було дати оцінку подіям на Майдані, а тепер ще важче – у Криму, на Харківщині, Донеччині та Луганщині, бо ще не кінець боротьби. Але я щасливий, що Україна бореться, хоч мало що змінилось з часів Вовчака, з часів УПА... За перших президентів була надія, за Кравчука народ вважав себе вільним, Кучма був обережним, Ющенко - дійсно патріот, а от партія регіонів – це гірше ніж НКВС-КДБ. Нас катували у тюрмах вороги зовнішні, а регіонали – то вороги внутрішні, наші, місцеві. Думаю, серед «беркутівців» та міліції теж були і є найманці, бо усі ці звірства, вчинені проти майданівців, в жодні уявлення про українські спецпідрозділи не вписуються. Майдан мусив перемогти, народ не відступив, вигнав Януковича – вижене і російського агресора. Жертв, на жаль, може бути й більше, бо Янукович рятуватиме себе, регіонали - за криміналітет, а не за ідею, українці їм байдуже. Янукович оточив себе такими ж як сам, звернувся за допомогою до Путіна, тобто знову привів на нашу землю ворога,  який викосив косою репресій і голоду мільйони українців.

- Як вам бачити червоно-чорні прапори на вулицях Києва, навіть Харкова і Дніпропетровська?

- Ще мало червоно-чорних кольорів, але чудово, що вони взагалі є на Майдані, на нашому Сході.  В УПА їх теж було не так багато, бо це бойовий прапор, а головний все ж – жовто-синій, національний. Радісно чути гасла: «Слава Україні! Героям слава!» - ми ж під ними боролись.

Кольори червоний і чорний часто використовувалися в українській культурі та історії, їх можна побачити на вбранні, на крашанках. Як ідеологічні червоний і чорний введені Українськими Січовими Стрільцями у Першу світову війну - ними вишивали одяг, співали пісні про червоне і чорне, тому саме ці два кольори стали своєрідним  символом української армії.

Якщо жовто-синє знамено символізувало державність, українську соборність, то червоно-чорний називався українсько-революційним прапором боротьби, опору, руху вперед, несприйняття того, що відбувається. Червоно-чорний прапор часто використовувався поруч з жовто-синім на мітингах, конференціях. Радянська влада заборонила обидва прапори, навісила  на червоно-чорний багато шаблонів і стереотипів. Наприклад, що він фашистський, що це прапор УПА. Хоча вояки УПА йшли у бій саме з жовто-синіми прапорами (які зараз є символами не лише держави Україна, а й Євромайдану, тобто руху Європ), а от червоно-чорний використовували рідше.

-  «Не треба бити себе у груди і клястись у вірності ідеям Коновальця і Бандери, щоб бути націоналістом. Треба брати владу, а не будівлі», - сказав в інтерв’ю «Українській правді»  Юрій Шухевич, син головнокомандувача УПА.  Що скажете ви?

-У нас в УПА був клич: воля або смерть. Він актуальний і нині. Янукович і його команда називали мільйони українців, які підтримували Майдан, екстремістами, виходить, лише одні регіонали хороші. В УПА я спав з гранатою і пістолетом у руках, сьогодні шкодую, що через вік не можу боронити Україну. Чому він, Майдан, знову повстав? У цьому винна влада, яка поводилась як внутрішній окупант. Проте тепер  людей вже не залякати, усі мають доступ до інформації через інтернет. Політики хотіли Майдан присвоїти, а він насправді – заслуга людей. Політики повинні лише допомагати людям самоорганізовуватись. Чув, як один відомий журналіст казав по телевізору: Янукович продав незалежність Москві… На жаль, ми досі не можемо контролювати владу, але можемо і повинні її змінювати. Тепер – вже на демократичних виборах.

-Ольго Тимофіївно, чи місце сьогодні жінкам на барикадах, в народному ополченні?

-Через Майдан, а тепер вже і через події на українському Сході я не можу спати, аж захворіла. Стільки свого пережила, а тут знову боротьба, тортури, смерть. Будучи зв’язковою УПА я ходила скрізь… Кілька років тому, в урочищі Вовчак, голова Волинського братства ОУН-УПА Мелетій Семенюк, нині покійний, каже мені: «Сідай, Олю, ти нас усіх годувала тоді, тепер ми будемо тебе пригощати». Я й їсти носила хлопцям у ліс, і одяг шила, і рани перев’язувала, допомала чим могла. Не боялась, хоч знала, що можуть забити. Мала псевдо «Ліщина». Мене видали близькі сусіди. Енкаведист Агєєв так  бив по голові, що кров залляла усю, хотів щоб виказала криївку. На очній ставці та сусідка-донощиця подивилась на мене і каже: «То ти ще жива? Я думала, ти давно вже вмерла». «Ні, ти здохнеш раніше за мене», - відповідаю. Так і сталось. А мене Бог врятував у тому пеклі, дав щастя жити в незалежній Україні. Я ціную тих людей, які  на Майданах усієї країни продовжують нашу справу. У нашому жіночому таборі у Норильську теж було повстання – добивались, щоб давали більше хліба, не закривали на ніч бараки, бо у разі пожежі усі могли згоріти. Найстрашніше – це брансбойти на лютому морозі. Як ми кричали, як то було страшно! Не приведи Господи таке пережити більш нікому! В казахстанському концтаборі у Кенгірі півтисячі жінок-в’язнів подавили танками, бо вони влаштували сидячу забастовку, відмовились працювати поки не будуть виконані їх вимоги. Янукович і Путін теж  хочуть перетворити Україну на Норильск і Кенгір…

- Петро Пилипович під час минулої нашої зурічі сказав, що має у житті дві любові  – Україну і Ольгу. На щастя, Ольго Тимофіївно, нічого не змінилось…

-Петро молодим був дуже гарним, за ним у Локачах багато дівчат бігало. Мене ж він до одруження бачив кілька хвилин двічі у житті, один раз у моєму рідному Підбереззі на Горохівщині, ще один – на пересилці, у фільтраційному таборі  в Молотовську. Потім було десять років таборів, жодного листа і несподівана зустріч – Петро мене знайшов як і обіцяв, він звільнився на два місяці раніше. Хіба це не чудо Господнє? Він дуже добрий, його любов мене врятувала тоді, врятувала і нещодавно – від тяжкої хвороби. Лікарі вже відцурались від мене, а чоловік варив щодня вівсяну кашу, доглядав як малу дитину. Я щаслива жінка, хоч і не маю діток, ніколи не чула щоб чоловік голос підвищував, чи заматюкався, ніколи він і не напивався. За стільки років разом ми жодного разу не сварились.

- Петре Пилиповичу, чи є загроза розколу  України?

-Не вірю у це, бо потроху і схід почав прозрівати, формуватись як частина української нації. Народ не допустить розколу України, бо не усі зрадники, туман совєцько-путінського зомбування  розсіюється. Тепер на сході теж розуміють, що злочини насправді робили НКВС, а не бандерівці, що Майдан – це патріоти, а не бандити чи екстремісти. Хоча й прикро, що коли росіяни захоплювали Крим, наші політики ділили посади, тим самим здали півострів ворогові. Як виявилось, немає у нас і служби безпеки. Треба було провести спецоперацію, тих двох заколотників, Аксьонова і Константінова, скрутити і вивезти. Та президентські вибори  мусять відбутись попри усе, аби лиш не було другого туру, бо «під шумок» Росія намагатиметься забрати і Донбас. Новий президент повинен відразу розпустити Верховну Раду, щоб не гальмувала його роботу. Бандері теж заважали так звані помірковані націоналісти, особливо Мельник, але Бандера взяв на себе відповідальність, тому його справа живе і донині. Щодо «Правого сектора», то якщо вони справжні націоналісти, то нехай об’єднуються зі «Свободою» заради створення однієї, сильної організації, адже мета в усіх патріотів одна. 

-А як щодо  козацьких організацій?

-Під час війни німці активно підтримували різного роду маріонеткові організації. На Горохівщині, наприклад, діяло «Вільне козацтво», яке мало право носити зброю, тримати коня. Мали вони і посвідчення: гітлерівський орел з тризубом посередині. А от упівці мали з ними тільки клопіт, бо ті хлопці баламутили людям голову. Якось ми з Мелетієм Семенюком піймали такого козака, а він гордо показує свій документ, мовляв, дивіться, я українець, патріот. А Мелетій тим часом бере цеглину і зі словами «ти, падлюко, навіщо національний герб всунув гітлерівській вороні під хвіст» як гримне йому по голові. Провчив, вибив те козацтво німецьке з його макітри назавжди…

-Які  прогнози з висоти вашого майже столітнього життєвого досвіду на найближче майбутнє?

-Вірю, що народ обере президентом найдостойнішого з усіх кандидатів. Того, хто дійсно вирве Україну з лап Москви.  Я відбував заслання у таборах в Норильську,  де видобували нікель, кобальт, міль, платину.  В’язні  десятиліттями працювали безкоштовно під пильним наглядом енкаведистів -начальників зон.  Тепер російські олігархи, контрольовані кедебістами, приватизували заводи, які ми звели своєю працею. Виходить, саме ми заклали основи теперішньої російської економічної міці… Де гарантія, що жителі анексованих територій не повторять нашу сумну долю?.. Є над чим задуматись усім в Україні, а головне – треба почати діяти.

Світлана ФЕДОНЮК
2019-02-21 02:25:46
Коментарі

Читачка

2014-05-15, 00:09:16

Які красиві і розумні люди - душа радіє, що такі ще є на нашій землі. Вірні справі і один одному. (Відповісти)

Çàãðóçêà...