Слово Волині

Вівторок, 28.01.2020

Всі новини Волині на одному сайті

Бронежилет із трофейною кулею віддав побратиму

Коментувати
0
12:50 09.08.2015
Минуло більше року, як житель Шацька Віталій Бонк вперше поїхав на буремний Схід. Вдома лишилися вагітна другою дитиною дружина Ірина і маленька донечка Настя. Ні Віталій, ні його рідні не знали, що буквально за тиждень після призову солдат, без будь-яких навчань і підготовки, відстрілюватиметься від російських найманців на самому кордоні з країною-агресором.

ька днів у місті Біла Церква, потім – у Запорізькій області, а далі – передова. Видали автомат, патрони і жодного засобу захисту. Спершу ми чергували на блокпостах – це зазвичай були окопи з декількома мішками піску – біля населених пунктів Антонівка, Солнцево, Амвросіївка Донецької області. Російські найманці били в нашому напрямку з ГРАДів, ми ж мали в своєму розпорядженні лише самохідні гаубиці 2с3 «Акація», – розповідає Віталій.

Військова спеціальність бійця – радіотелефоніст із радіоуправління. Разом з командою він виїжджав на позиції, виявляв місця розташування ворога і передавав координати в штаб. Жили в бліндажах, харчувалися тим, що доставлять волонтери.

Найбільша проблема була з питною водою – місцеві продавали її військовим по 40 копійок за літр.

З часом з допомогою добрих людей, зокрема сусідів, Віталію придбали бронежилет: якісний, чеського виробництва. Саме цей засіб захисту і рятував бійцю життя.

– Найстрашніший момент служби був тоді, коли російські найманці розстрілювали колону нашої техніки, яка везла боєприпаси і продукти в смт. Ізварине Луганської області. Я тоді їхав у третій машині, аж тут стався вибух – це на фугасі підірвався перший автомобіль. Техніка почала розвертатися, аж виявилося, що зеленка також замінована. Транспорт вибухав один за одним, по колоні була відкрита стрільба, з’явилися перші «двохсоті»… Я до сих пір не знаю, як врятувався. Вискакуючи з машини, зачепився бронежилетом за ручку. Біля побратима, який допоміг мені звільнитися, раптом вибухнула міна. Йому знесло півчерепа – загинув на місці, я лишився неушкодженим. Правда, зловив мій бронежилет кулю – влучила в ділянку серця, там, у пластині, і лишилася (до речі, цього бронежилета із трофейною кулею я віддав після демобілізації своєму побратиму). Поряд був маленький рів – у ньому й пересиділи атаку. Підкріплення не дочекалися, хоча викликали його вчасно. Результати обстрілу – декілька загиблих, поранені, більше 40 знищених машин, – бійцю важко згадувати про цей трагічний епізод війни.

Біль у спині досі не дає Віталію забути про ще одне зіткнення з ворогом. Сепаратисти обстріляли КРАЗа, в якому їхав солдат. Водій випустив з рук кермо, і машина перевернулася. Дякувати Богу, наш земляк лишився живий, хоча отримав травму хребта. Лікування в госпіталі, потім – у санаторії Одеси дало, звичайно, результат, проте велике навантаження завжди дається взнаки. Спина, де, за твердженням медиків, уже утворюється грижа, часто болить.

Днями у Віталія гостював побратим із сім’єю, разом з яким переживали всі жахи воєнних буднів. Відпочили, поспілкувалися, пом’янули загиблих друзів. Виявилося, що не так легко відпустити війну. Вона ввижається їм скрізь: у сні і в реальності, переслідує, мучить, накручує нерви. Відпочиваючи на березі озера Пісочне, молоді люди йшли повз корпус санаторію, раптом на другому поверсі щось із гуркотом впало на підлогу. Реакція на шум в обох була однаковою – бійці присіли. Як розповів Віталій, у побратима Сергія з Білої Церкви всі руки збиті – коли починається приступ, він іде в гараж і вибиває в стіні блоки. Хто не бачив війни, той його не зрозуміє.

Зараз у нашого земляка все добре. Підростають донечки Настя і Маргаритка, поступово налагоджується здоров’я, тьмяніють страшні спогади. А нещодавно в житті бійця сталася приємна подія – Віталія нагородили орденом відзнаки «72-а окрема гвардійська механізована Красноградсько-Київська ордена Червоного Прапора бригада».

Мирослава ЦЮП’ЯХ,
Шацький район
2020-01-28 13:33:35
Коментарі
Çàãðóçêà...