Слово Волині

Четвер, 17.08.2017

Всі новини Волині на одному сайті

«Ловись, рибко, велика й маленька», або секрети затятого рибалки Галини Баранової

Коментувати
0
17:14 17.04.2016
Вона шиє, в’яже, вишиває хрестиком, любить збирати ягоди та гриби, консервує на зиму овочі та фрукти і навіть талановито… пише вірші. Але  найулюбленішим заняттям цієї жінки ось уже понад двадцять років залишається рибальство.

– А розпочиналося все з банального невдоволення, яке виникає в дружини, коли вона на цілий день виряджає чоловіка на рибу, – розповідає Галина БАРАНОВА зі Старої Вижівки. – «І як воно можна стільки просидіти з вудкою на річці чи озері, а принести додому якийсь мізер? Краще б сім’ї цей час приділив» – так міркувала я щоразу, коли чоловік повертався додому зі жменькою риби в руках.

І ось одного літнього дня Василь Петрович запропонував дружині поїхати на мальовниче чевельське озеро, що розкинулося посеред прадавнього лісу, мовляв, він рибки половить, а вона з доньками ягід назбирає.

– Ми вже й потомились, а чоловік усе на пірсі сидить та за снастю спостерігає, – згадує моя співрозмовниця. – «Може, спробуєте?» – звернувся до нас і простягнув вудку. Котрась із доньок погодилась. Присіла біля Василя і я.  І незабаром почала смикати рибини. Вже й захопливо, вже й цікаво. Повернулись ми додому з непоганим уловом для юшки. А після того вже я запропонувала чоловікові поїхати ще кудись порибалити. І пішло-поїхало… Правда, довго не вміла вудочку закидати, але ловити на донку сподобалось неймовірно.

З того часу Василеві Баранову  вже не доводилося шукати собі компанію. Бо неодмінним його супутником по озерах Старовижівського, Ратнівського та Шацького районів стала дружина. А вона й бувалого може в цій справі запхнути за пояс. 

Якось зібралося подружжя на озеро Домашнє, що в Любохинах. Виїхали посеред ночі, бо таке заняття не для любителів довго поспати. Тільки-тільки сіріти почало. Кинули на воду човен-«самотоп» і попливли понад очеретом. Вибрали гарне місце на березі. Василь висадив там Галину, а сам поплив далі.

– Наживила на гачок черв’яка з опаришем, закинула донку, – з ентузіазмом розповідає  Галина Андріївна. – Не минуло багато часу, як розпочався кльов: три-чотири карасики – і кілограм риби… Не встигала з гачка знімати. Настьобала ціле відерце. Однак найбільший карась завів в очерет, а я не очікувала, що він потягне донку з такою силою,  мусила роззуватися і рятувати снасть. Сиджу на березі, серце радіє. І чую, як з озера випливають незадоволені, навіть сердиті рибалки, нарікають на невдалий день. Один із них прошкує прямісінько до мене. Як побачив відерце, повне риби, здивувався. «На що ловили? Чим прикормлювали?» – допитується і друга свого кличе, щоб подивився. Де таке бачено, щоб якась там жінка в любительській риболовлі їх обійшла! А тут і чоловік повернувся, в посудині – не густо, питається, як кльов. «Та таких прачів навитягувала, хоч куди!»  – задоволено показую на відро з рибою.

Жінка може довго розповідати неймовірні історії, що траплялися з нею під час риболовлі: одні, як кажуть, для преси, інші – не зовсім. І про нічне полювання на сомика, адже може просидіти з вудкою до самісінького ранку і не стулити очей. І про те, як ловити рибку… на сало. До снаги Галині й зимова риболовля, що має свої принади.

Але під час спілкування ми не могли  оминути теми приготування рибних страв. І хоч здебільшого вони виявилися традиційними, як-от: найкращі смажені карасі ті, які завбільшки з долоньку, а найсмачніша юшка, і не тільки, з линка, – не кожній господині випадає заготовляти з риби тушонку.

– Хто має автоклав, можна відразу робити її в скляних банках, – говорить Галина Андріївна. – Я ж тушкую рибу на маленькому вогні в каструлі протягом 5–6 годин, потім розкладаю її в слоїки й закручую металевими кришками. При цьому можу використовувати томат, цибулю, олію – на різні смаки. Найліпше  підходять плотичка, лящ, краснопірка, а от карась – не зовсім, бо він костистий.

– Риболовля – це азарт, задоволення, можливість більше часу проводити з чоловіком, тим паче тепер, коли доньки виросли і вже мають власні сім’ї, – продовжує Галина Баранова, яку звела доля з Василем Петровичем після першого невдалого шлюбу, а чоловік залишився після свого з  двома малими дітьми, яких виростила і виховала моя співрозмовниця. – Нині вже сама навчаю внука Артема, як мене колись чоловік, рибальства, за що він дякує бабусі. А це для мене дорогого варте. 

Наталія ЛЕГКА,
Старовижівський район
2017-08-17 22:16:48
Коментарі