Слово Волині

СПЕЦПРОЕКТ

Проба пера

Всі новини Волині на одному сайті

Замислені очі Квітів

Коментувати
0
13:05 12.06.2015
Мудрі люди кажуть, що життя, дане нам Богом, – це немов букет Квітів. Квітів, що щойно виставили свої цікаві голівки з-під гарячої землі. Квітів, що почали рости, настовбурчивши пуп’янки. Здається, вони ось-ось розцвітуть. Та по-різному вирішує Доля. Одну квітку топчуть ще змолоду. Тих, що розпустилися, – зривають на букет. Але це не найстрашніше. Найгірше, коли Квіти самі себе вбивають…

Якось в одному селі народився Він. Золоті кучері спадали на рум’яне обличчя. Хлопчик багатьом нагадував Ангела. Ангела в людській подобі. Якось непомітно Він закінчив школу. Інститут швидко зостався за плечима. Пішов до армії. А в цей час на його Країну напали вороги. Злі, пихаті, страшні терористи. Пішов на війну.

Він – тепер Воїн. Воїн світла. Воїн ангельських полків. Завжди відбивав ворожі наступи. Не страшні йому були ні танки, ні гранати, ні міномети. Тільки носив коло серця вишиту матір’ю сорочку. На ній неначе вервечкою поєднались і квіти, і дерева, і хрестик. Простий хрестик. Він, неначе життєдайний оберіг, зігрівав серце. 

Боялися Солдата терористи. Тікали, як від вогню. А потім задумали підступно вбити. Коли одного ранку почався ворожий обстріл, Він відразу пішов на перестрілку. І раптом влучила зла гаряча куля в груди Воїна. У цю мить потьмяніло сонце. Земля наче здригнулася від болю. Він мертво упав на пахучу траву. 

Його уже нема, та з цим важко змиритися. Природа затягнула небо хмарами, щоб не бачити людського страждання. Але горе безмежне, його не втопити у морі сліз.
Багатьом людям здається, що квіти мертві. Нічого не відчувають, нічого не бачать. Та це неправда. На них часто видно каплі. Кажуть, це роса. Але насправді… Правда завжди гірка. Квіти плачуть… Плачуть тоді, коли боляче людям…

Як Солдат упав, квіти навколо заплакали. І тоді сталося найстрашніше. Одна з них вбила себе заради його порятунку. Впала на його груди. Гаряче припала до пораненого серця. Віддала всю свою любов, своє тепло заради нього. Враз заясніло небо, з-за хмар золотим промінням засяяло сонце. Птахи весело заспівали. Земля мов ожила після негоди. Все навколо раділо.

Встав Солдат. Взяв кулемет і пішов захищати Батьківщину, край, де народився. Він був сином Землі і Неба. Він прийшов у світ, щоб зберегти Вітчизну. Захистом йому були святі Ангели і Квіти. Адже лише вони можуть до кінця зрозуміти людську душу. Дивні Квіти дивилися йому вслід. Немов благословляючи в путь сумно замисленими очима.

Роман НОВОСАД
2017-08-20 10:56:11
Коментарі