Слово Волині

СПЕЦПРОЕКТ

Проба пера

Всі новини Волині на одному сайті

Життя і його половинка

Коментувати
0
15:57 24.03.2016
Ольга дуже соромиться, коли чує компліменти на свою адресу, хоч має струнку, наче в лані, фігуру та ніжні очі. Їй за п’ятдесят, але особисте щастя не усміхнулося жінці, тому в компанії, особливо де є чоловіки, дуже комплексує. Здається, за все життя із сильної  половини людства так ніхто і не розгледів у ній внутрішньої краси, нереалізованої доброти й ніжності, здатних скрасити долю будь-якого мужчини.

За філіжанкою кави у вечірній тиші ніби самі сутінки підштовхують на відвертість. 
– Було мені років з п’ять, як, граючись, проковтнула п’ятикопійчану монету, – згадує Ольга. – Тільки тоді, коли вже стала задихатися, розмазуючи по щоках сльози, розповіла про все матері. Дорослі, звичайно, кинулися в районну лікарню.

То була неділя, ще й День медичного працівника. Завідувач хірургічного відділення, досвідчений талановитий лікар, наказав підготувати операційну. Коли ж батьки помітили, що він, як кажуть, трохи під мухою, то спробували відмовити Степана Івановича від добрих намірів. 

– Операція не складна, – переконував хірург. – Ви й оком не встигнете моргнути, як усе закінчиться, – заспокоював.

Тато з мамою покірно стояли під дверима операційної. Раптом там пожвавився рух і забігали всі, хто був у відділенні Зрозуміли: щось трапилось. На запитання, що саме, не відповів ніхто. Тільки коли з обласного центру примчала «швидка», батьків охопила паніка.

– Скільки часу мене оперували, не пам’ятаю, – продовжує Ольга. – З’ясувалося, що Степан Іванович мав уже зашивати поріз, та через необережність впустив скальпель і пробив ним мої легені. Ледве врятували від смерті.

Довготривале лікування в області стерлося з дитячої пам’яті, коли Олечка пішла до школи. Але її негаразди не закінчилися. Одна за другою дівчинку наздоганяли інші хвороби. В один із таких моментів вона з мамою знову опинилася в стінах районної лікарні.

– Сидимо в поліклініці, очікуємо на прийом, – продовжує жінка. – І раптом бачу знайоме добре обличчя Степана Івановича. Схоплююся з крісла і біжу по коридору назустріч лікареві. Від несподіванки хірург на якусь мить втрачає дар мови.

– Ви мені життя врятували, – обнімаю його за білий халат.

– Дитинко моя, – чую здавлений голос Степана Івановича, – прости за все.

– За що? – не можу зрозуміти.

– Ти в мене півжиття забрала, а я в тебе – ледве не все.

– Це вже будучи дорослою, я довідалась про те, що через недбалість лікаря ледве не розпрощалася з життям, що Степан Іванович мав їхати на роботу за кордон, але через прикрий випадок зі мною втратив таку можливість. Лише поблажливість моїх батьків врятувала його від лави підсудних, але не зробила мене щасливішою.

Життя і його половинка. І донині вже зовсім старенький лікар так і не знає, що через його помилку Ольга змарнувала своє життя. Усе, до крихти. 

Наталія ЛЕГКА   
2017-12-18 05:03:48
Коментарі
Çàãðóçêà...