Слово Волині

Понеділок, 18.12.2017

Всі новини Волині на одному сайті

Волинський погляд на життя українців у Португалії: як це було... ФОТО

Коментувати
1
12:40 12.03.2016
Вони також розмовляють українською мовою, організовують благодійні аукціони на підтримку воїнів АТО, відводять дітей до української школи і гуртуються, святкуючи Різдво та Великдень. Серед українців, які проживають у Португалії, є й чимало наших знайомих. Але зазвичай ми мало що знаємо про їхнє життя на чужині...

Пік міграції до найбільш крайньої держави Європи припав на 2000–2003 роки. За словами самих мігрантів, тоді з України їхали бусики, повністю завантажені людьми, які в пошуках заробітків ризикнули залишити свою рідну домівку. Пасажири були переважно з західних областей України – Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Волинської, а також із Вінницької, Черкаської, Київської, Донецької, Сумської областей та Криму.

Наша співрозмовниця черкащанка Ганна МАЗУК опинилася в Португалії у 2001 році. Каже, що попри страх тоді чимало люду наважилося на цей відчайдушний крок. «У нашому бусі їхало дев’ятеро людей, в сусідньому – вісімнадцять. А ще третій бус... – згадує жінка. – У ті роки це справді було масове явище. Польща, Німеччина, Франція, Іспанія охоче давали давали нам зелений коридор, бо не хотіли, щоб ми, мігранти, затримувалися в їхніх країнах. Тому дістатися до Португалії  тоді було нескладно».

Чому саме до Португалії? У 2000 році Європейський Союз  виділив чималі суми на розбудову країни, там масово відкривали фабрики та заводи. Натомість значна частина португальців переїхала жити та працювати в інші, більш багаті країни. «Влаштувалася на фабрику вже на третій день  свого перебування в Португалії. Не знала мови, не мала досвіду, але це не завадило отримати роботу. Патрони (керівники. – Авт.) брали під свою опіку, пояснювали на пальцях, вчили, що й до чого. Чимало португальців виїхало у Європу, тому країна дуже потребувала робочої сили», – каже Ганна Кузьмівна. 

Українці розповідають, що тоді, 15 років тому, місцеві жителі ставилися до них з великим розумінням та співчуттям. Дуже підтримували.  Ящиками приносили з дому одяг, побутові речі, харчі і все, що може знадобитися для життя. «Попервах я мешкала у своїх роботодавців.  Потім мені винайняли житло, і мої сусіди навіть принесли телевізор, щоб вечорами не нудилася», – згадує жінка. 

У 2003–2004 роках міграція до Португалії пішла на спад. Чимало заробітчан не змогли прижитися й повернулися в Україну. А ті, що залишилися, почали викликати свої сім’ї для постійного проживання в цій країні. Відтак об’єдналися в громадські організації, щоб більш ефективно захищати свої права та інтереси, розв’язувати нагальні питання щодо задоволення соціально-культурних потреб, збереження своєї національної ідентичності. І сьогодні характерною рисою української діаспори в Португалії є її економічна та політична активність. Громада стала реальною силою, яка не тільки об’єднує українців, а й дедалі активніше бере участь у суспільному житті Португалії, відстоюючи права та інтереси співвітчизників. 

Нині на території Португалії діє близько десяти українських організацій. 


Найчисленнішою і найвпливовішою вважають Спілку українців у Португалії, засновану 2003 року. Також функціонують Асоціація культури та соціальної солідарності «Український Дім», Український фольклорний гурт «Українські Барви», Спільнота української молоді в Португалії «Синиця»,  Асоціація українців «Собор» та інші. Відкрито понад десять українських шкіл, які діють під атестаційним наглядом Міністерства освіти і науки України. Важливим є і те, що наші земляки мають можливість відвідувати українські православні церкви УП та МП, а також греко-католицькі.

Наші співвітчизники намагаються максимально зберегти українські звичаї та традиції, у різних містах країни регулярно відбуваються театральні дійства, тематичні концерти, благодійні ярмарки. А португальці охоче відвідують подібні заходи і з радістю підтримують усі ініціативи українців. 

Тетяна БОНДАРУК
2017-12-18 18:40:11
Коментарі

Степан Якович

2016-03-14, 09:35:22

Цікавий матеріал! Українці роз*їхались по всьому світі і скрізь пристосовуються,як тільки можуть,в основному - вдало.Мені довелось побувати в Аргентині,в ті ж самі роки (1999- 2004),Там спостерігалася така ж сама картина,тільки різниця в тому,що в Аргентині вже давно існують та діють українські товариства,куди влилися емігранти з України.Вони також не знали іспанської мови,але в них був найбільший скарб,що вони вміли працювати,були висококваліфікованими спеціалістами...Якщо мої батьки їхали туди в 1938,не маючи ніякої спеціальності,крім сільськогосподарської роботи,то сьогодні їдуть,дійсно - спеціалісти.Мені ж було цікаво за цим всім спостерігати,тому що - я народився в Аргентині і не мав проблеми з мовою,а також знав звичаї,культуру, побут і,взагалі,мені було легко адобтуватися - все ж таки,народився та декілька років жив в цій країні...А українці - МОЛОДЦІ!!! Нас ПОВАЖАЮТЬ і МИ - ЗАСЛУГОВУЄМО на ТАКУ ПОВАГУ!!! Про це можна розповідати багато... (Відповісти)

Çàãðóçêà...