Слово Волині

Четвер, 17.08.2017

Всі новини Волині на одному сайті

Волинські письменники про Василя Гея

Коментувати
0
13:39 16.03.2016
Він помер 12 березня на 74-му році життя. Поховали волинського письменника під Луцьком, у селі Гаразджа.

Колеги по перу з гіркотою говорять про Василя Степановича в минулому часі.

Надія ГУМЕНЮК: 

«Василь Гей не з тих письменників, які творять лише в кабінетній тиші. Амплітуда його слова охоплювала всю Україну, особливо багато він зробив для розвою літературного процесу на Волині. Очолював літературну студію «Лесин кадуб» – там, власне, вперше і зустріла Василя Степановича. Був головою обласної організації НСПУ – десять років я співпрацювала з ним пліч-о-пліч як член ради цієї організації. Пам’ятаю, у яких складних умовах створював він спілчанський альманах «Світязь». На початку дев’яностих, коли видавнича справа переживала надзвичайно  важкий період,  а письменникам майже неможливо було надрукуватися, Василь Гей організовував для колег такі «виходи в люди» – за посередництвом і радіо, і газет, поки зрештою ці спроби не переросли в перше число «Світязя», який став головною трибуною  письменників нашого краю. 

Він зініціював першу на Волині іменну літературно-мистецьку премію –  Агатангела Кримського,  започаткував   поетичне свято «Лісова пісня», яке тепер щорічно проводять у Нечимному, організовував літературні четверги, що гуртували навколо письменницької організації не лише літераторів, а й читачів. Він дуже вболівав за те, щоб Луцьк мав українське  обличчя, щоб в Україні був пріоритет рідного слова, рідної культури. 

Він був подвижником. І це те, що заслуговує особливої поваги й особливої пам’яті». 

Володимир ЛИС: 

«Ми були земляками: він  із Заболоття, я  із Згоран Любомльського району. Василь Гей благословляв у світ мої  перші публікації – вірші, етюди, новели, замітки в районці «Радянське життя» (нині «Наше життя») і тодішній обласній молодіжці. Мав радість півроку разом із ним працювати в тій же райгазеті, отримувати перші уроки не тільки в літературі, а й у журналістиці. Зрештою, він благословив на творчу дорогу дуже багатьох. І так оспівав рідне Полісся,  з синівською увагою і любов’ю до його людей, природи, навіть стеблинки і листочка, що видно: то був справжній поет і в поезії, і в прозі, який робив чи не кожне рідне слово із зерняти повнозерним колоском. Такі колоски і врожаять українську ниву».

Ігор ОЛЬШЕВСЬКИЙ: 

«Коли в суботу, 12 березня, мені зателефонувала Клава Корецька і повідомила про трагедію, одразу згадався 1975 рік, коли я вперше довірив свої поетичні спроби Василеві Степановичу. Пригадався його лист, де поряд із посутніми зауваженнями висловлювалася віра в те, що, подолавши бар’єри початківства, я з часом зможу досягти досконалості. Пригадалося перше в моєму житті засідання «Лесиного кадуба» й те бентежне відчуття причетності до літературного процесу через знайомство і спілкування з представниками красного письменства Волині – Йосипом Струцюком, Віктором Лазаруком, Олександром Богачуком, Петром Махом, Іваном Чернецьким, Михайлом Проньком і, зрозуміло, Василем Геєм, а також мій дебют в обласній молодіжці з благословення Василя Степановича (поряд із Віктором Антоновичем Лазаруком та Іваном Івановичем Чернецьким). Саме на «Лесиному кадубі» в часи, коли його очолював Василь Степанович, я познайомився з багатьма своїми друзями та колегами по перу, людьми, які не просто писали вірші чи прозу, а жили літературою (дружба ця триває й нині), і саме він очолив свого часу при обласній науковій бібліотеці клуб «Діалог», яким згодом випало керувати й мені, й незабутньому Федорові Степанюку.

Стосунки наші не були суціль ідилічними – траплялося, що й сперечалися, але це якраз були ті корисні для обох суперечки, в яких народжувалася Істина… Василь Степанович  причетний до багатьох моїх публікацій у всеукраїнській пресі (зокрема у «Вітрилах» та «Дніпрі»). Завдяки йому на сторінках молодіжки я почав пробувати своє перо і як критик.

Востаннє бачив Василя Гея 9 березня на урочистостях, присвячених Тарасові Шевченку. Сподівався, що невдовзі подарую йому нову книжку про Великого Кобзаря, котра от-от має з’явитися друком у «Терені». На жаль, не судилося…».

Ольга ЛЯСНЮК
2017-08-17 22:04:58
Коментарі