Слово Волині

Субота, 22.09.2018

Всі новини Волині на одному сайті

Наш прапор-символ побував на 10 Паралімпіадах та дефлімпіадах

Коментувати
0
15:02 10.04.2014
Інвалідний спорт почав розвиватись тільки у незалежній Україні. У 1993 році утворили Волинський обласний центр інвалідного спорту. Його очолив Володимир Гащин. Відтоді вихованці Володимира Дмитровича привезли на рідну землю 35 паралімпійських медалей.

А починалося все з банальної боротьби зі стереотипами. Начальник центру розповідає, що спершу були проблеми з набором. Приходилося розміщувати оголошення в газетах, просити кореспондентів написати замітку, не вистачало рекламних листівок. Люди ставилися з недовірою завжди.

– За Радянського Союзу не було інвалідів, всі були здорові. Сидіти в чотирьох стінах і не виходити на вулицю було нормою для інвалідів. І навіть незручно було йти поряд із хворим на ДЦП чи сліпого через дорогу перевести. Такий в нас менталітет був. А у ставленні до інвалідів проявляється цивілізованість країни.

Та краще будь-якої реклами працюють успішні приклади. В 1997 році на Волинь приїхали перші олімпійські нагороди. Юлія Солярчук у Копенгагені на XVIII літніх Дефлімпійських іграх завоювала зі збірною України з волейболу «срібло» змагань. Володимир Дмитрович зізнається, що саме таких маячків і не вистачало.

– Є зараз в нас приклади. Наша молодь тепер має на кого рівнятись. Це дуже важливо було, щоб перші наші ластівочки навчились літати. Так, Юлія Солярук стала першим заслуженим майстром спорту міжнародного класу. Потім четверо волинян у футбольній (ДЦП) збірній засвітилися. Біатлоніст та лижний візочник Юрій Костюк виборов шість паралімпійських медалей. І вже коли в нас є ті маячки, які стали великими спортсменами, яких знають у всьому світі, іншим легше повірити в себе.

Зараз естафету волинян у завойовуванні медалей паралімпіад підхопила лижниця і біатлоністка Юлія Батенкова-Бауман. За три олімпійських сезони спортсменка приміряла 13 нагород, та поки ще немає «золота».

Володимир Гащин пригадує Юлю ще школяркою. В дев’ять років дівчина переїхала на Волинь після аварії, в якій загинула її мати. Тут ходила й до школи. Та перші свої спортивні кроки Юля робила в легкій атлетиці. 

– Я був на Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті. І там я відкрив для себе, що є спортсмени, які без руки на лижах їздять. В мене моментально народилася ідея. Знав, що в Ковелі є дівчинка без руки, яка непогано кроси бігає. Подумав поставити її на лижі. Адже в легкій атлетиці є декілька дистанцій, а тут є біатлон і лижі, а тому більше можливостей.
І тренер вкотре не прогадав. 

– Скажу, чому вона досягла таких результатів. Вона просто боєць. Тут потрібно бути бандитом у хорошому розумінні цього слова. Лижі не всі витримують. Чому? В легкій атлетиці ти біжиш, і сонечко світить. А на біатлоні буває мороз 20 градусів, буває, сніг іде, буває, примерзає око до прицілу. Там можуть пройти тільки бійці з характером. В неї це все є. Вона приїжджає на фініш і падає мертва, бо віддається повністю справі. А в житті вона – сонечко.

Головне, зізнається мій співрозмовник, – це любов до своєї професії і до спортсменів. Такий простий рецепт і є всією методикою життя Володимира Гащина.

Спорт інвалідів сильніший, ніж здорових

Будь-хто може помітити просту закономірність. В України завжди краще вдаються виступи на Паралімпіадах, ніж на Олімпіадах. Чому в Україні здорові спортсмени рідко досягають успіху, а паралімпійці завжди перемагають? Чому здорові не займаються спортом? Пан Гащин вважає, що цьому причиною є боротьба. Особливі спортсмени хочуть довести щось, реалізувати себе.

– Не всі… Багато опускають руки. Тут психологічний момент. Люди не народжуються у візку. Вони були здорові, а потім в житті стається трагедія… Він сів в коляску і зрозумів, що вже не встане. Все. Життя забудь своє, інше життя почалося. Пригадую лондонські Олімпіаду і Паралімпіаду. Наскільки зали були заповненні, коли проходила Паралімпіада. Фінал 100 метрів здорові стартували і пливуть, і хтось на долю секунди перший прийшов. А коли дивишся, як виходять паралімпійці: того з візка спускають в басейн, той без руки… і вони борються. Не кожен може сприймати це нормально, але тут йде боротьба за виживання.

Та крім боротьби та самореалізації, спорт для інвалідів – це і спілкування.

– Коли сходиться 40-80 візочників, вони розуміють, що не самотні у світі. Їм є про що поговорити. Змагання серед інвалідів більш доброзичливі, вони більше допомагають, не такі вони вже й конкуренти. Людей об’єднала одна біда.

Крим і база

Не дивно, що найкраща спортивна інфраструктура знаходиться в Криму. В Євпаторії зараз простоює Центр Паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів. Згідно із законом, він належить Національному комітету спорту інвалідів України, але де-факто він є ізольованим від українського спорту.

За часів Радянського Союзу це був піонерський табір. Вже в незалежній Україні президент Кучма передав об’єкт Національному комітету спорту інвалідів України. Потихеньку спортсмени почали облаштовувати 61 гектар на березі моря.

Володимир Дмитрович каже, що за цей час там був створений рай для спортсменів.

– Тут використані всі передові тенденції. Це словами важко розповісти. Навіть не знаю, з чим це можна порівняти. Це потрібно бачити.

Колись ФК «Волинь» там проводив збори, бо там є три футбольні поля, як на базах передових європейських футбольних клубів. До Олімпійських ігор в Греції там готувалася українська збірна з плавання, бо ніде на той час не було таких спортивних об’єктів, щоб відповідали всім міжнародним стандартам. Там є три басейни в одному приміщенні: для інвалідів, дітей і здорових, наче цілий аквапарк. Є зал з фехтування і він найкращий в Україні.

Плавання, легка атлетика, стрільба з лука, теніс – це далеко не повний перелік спортивних занять, для яких у Євпаторії було створено комфортні умови.

Прапор-символ

– Ідея виникла, коли наші волинські спортсмени їхали на першу Паралімпіаду в Сідней. Проводжаючи в Борисполі, я їм вручив цей прапор. Так вийшло, що в олімпійському селищі не було українського стягу і вони повісили цей над будинком. Тоді наші футболісти стали другими, і на цьому прапорі розписалася вся команда.

Так народилася традиція. З 2000-го року прапор-символ побував на 10 паралімпіадах та дефлімпіадах. На ньому зафіксовану кожну волинську медаль. А їх у наших земляків 35!

Максим ЯБЛОНСЬКИЙ

Вітаємо!

10 квітня Володимир Дмитрович Гащин 
святкує своє 70-ліття!           
Вітаємо вас із ювілеєм!
Ваш ювілей – то мудрості пора...
Хай буде вдосталь у житті, і в домі
Здоров’я, щастя, злагоди, добра,
Добробуту та щирої любові!

2018-09-22 20:28:11
Коментарі
Çàãðóçêà...